Ничто на земле не проходит бесследно…
И юность ушедшая всё же бессмертна…
Как молоды мы были…
Ці чорно-білі фотографії…
До болю дорогі обличчя…
Уривки рідних біографій
У подорож в минуле кличуть…
Яка ж матуся тут красива!
Який чудовий тут пейзаж!
Чому ж сльоза моя зрадлива
Туманний створює міраж?
А тато з блиском молодечим
В юно-закоханих очах…
Життя світанок, ще не вечір,
Проблеми ще в далеких снах…
І погляд мрійно-романтичний…
Спокійний безтурботний час
Так ностальгічно манить-кличе,
На згадку проситься до нас.
Це чорно-білі фотографії,
А сяють кольором життя!
Ще лиш почались біографії,
Ще не відоме майбуття…
Життя сторінка не заповнена,
Лише дрібнесеньким рядком
Почата, враженнями сповнена.
Із знаком оклику, без ком…
О, хай цей час на мить повернеться
У їхні молоді роки…
І хай у серці зійде зерно це,
Дасть сили духу на віки.
Ці давні фото чорно-білі
В душі розбудять дивний щем.
Бо ми ж самі вже мудрі й зрілі!
І сльози просяться дощем…
Колись дивилася допитливо,
Тепер – з тривогою й печаллю…
Батьків обличчя дрібно виткано
Морщинок ниткою-вуаллю…
І погляд так уже не сяє…
І біль з усмішки вигляда…
Рятує те, що певно знаю –
Душа ж то – вічно молода!
Дякую дуже, Наташо! Так, це мої ріднесенькі, дорогі батьки. Татові якраз в суботу(2-го грудня) виповнилось ювілейних 70... Писала йому в подарунок "життєпис у віршах", і відкрила сімейний альбом... Так народився цей вірш.
гарна поезія. 
Дякую Вам дуже, Анатолію! 
Дуже цікава тема.
