Вбралось все навколо пожовтілим листям,
ледве виглядає сонечко з-за хмар,
і таке здається, наче ненавмисно
хтось великий вимкнув радощів ліхтар.
День якісь сіренький і не чутно співів
й щебету веселих лісових птахів.
Листопад керує, надсилає зливи,
вітер, холод, мряку… йде сезон дощів.
Перехожі мерзнуть, кутаються в куртки
і кудись невтримно, наче навмання
щільним і скаженим, божевільним гуртом
плине в піднебессі зграя вороння.
Київ мов спинився, вулиці безлюдні,
і лише гуркоче, стогне Міст Метро
тягне пасажирів, тут суцільні будні...
На льоди чатує, потемнів Дніпро.
Думки невеселі полонили розум:
"Як же дочекатись теплої весни?
Буревій завіє, затріщать морози"...
Нудно і тужливо жити восени.
Все, однак, минеться, і настане свято
розквіту і вроди, буде край зимі,
ну, а поки краще йти вперед завзято
прийде час і знову стануть теплі дні.
