Одного старшного дня,
Коли вже минула весна
Прийшов солдат молодий
І вжарт сказав:"Крим мій".
Та це лише жартом здавалося нам,
Проте не нашим так званим'братам'.
Та не все, як хотілося нам повелось
І справжнєє військо з народу знайшлось
І литися кров молода почала,
Заплакало зовсім ще юне дівча.
Усе це лиш жартом здавалося нам,
Та шкода землі було вірним синам.
Сини ночували в холодном окопі,
Про це говорили навіть в Європі
За час цей довгий ми поріднились
Та лише деякі тихо журились.
У всіх у душі як один щось кольнуло,
У голові, наче сонце сяйнуло-
Це дух українця, це дух волі
Такий гуляє лиш у вільному полі.
Поле свободи є в кожному з нас,
Тож дух ще палає, він ще не згас.
І борються браття за правду й любов
І довго так лилася їхняя кров.
Довго пила наша земля ту воду,
Пила від Карпат і до рідного сходу.
'Враг не зможе нас подолати!'-
Кричали озброєні вірні солдати.
Та ворог здаватися так не хотів,
Хоч як над ним сильно вже грім не гримів,
Не лякали його вже наші гранати,
Ми ж так не хотіли землю віддати.
'Та вже усе марно, уже все це пізно'
Казала лиш влада із двох сторін грізно,
Та ми не завались, борося гордо!
Ми не дивись у наглії морди.
Ми боремось й досі, не там, а з собою,
Що бачили близько холодную зброю.
І цьому страху ніколи згинуть,
Бо наші враги землю нашу не кинуть.
Вона в нас найкараща і наймиліша,
Для нас землі й воля-це найважливіше
І будем боротися ми до останку
Борімося,браття, з ночі й до ранку.
Борімось за те, що в нас уже є-
Країну, родину й за поле своє
Борімося, браття за вільні ліси
І за просторі безкраї степи.
За наші моря й за країну казкову
За мову рідну свою калинову,
Щоб соромно дітям за нас не було,
Ми незалежність відстоємо!
