Вчорашні здогади стали сьогоднішнім спогадом – та ні, це не проводи, та дай я тебе проведу...
Я підійматимусь, а ти – падай!
Падай з висоти своїх "хочу – та не можу", "вмію – та не буду", "вірю – та не в себе".
Падай!
Страхи, залишаться
десь там –
не срибнуть за тобою антиподи сміливості.
Сміливість, зрілість, сила волі, мудрість, відповідальність, вірність, рівновага - само.......самодостатність? Само..........самотність!
Десь там,
на ілюзорному пікові твоєї само.......
тобі не вистачало мене.
Я – відповідь, полярна твоїм запитанням .
Я – стрілки годинника, що завмерли в мить нашої зустрічі.
Я – музика, ввібравши яку твоє серце співатиме.
Я – сонце твоя приналежність.
Я підіймаюся!
Падай!
На рівні одного поверху.
Навпроти один одного погляду.
На відстані одного подиху.
На бажанні палкого цілунку
ти зрозумієш – ми стали вищими, ніж були.
Де ми?
На даху мрій.
Гайда збирати зорі у пригоршні!!!
Дуже гарно, Іринко! 
дякую 
