Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ніна Незламна: Це твоя дорога / проза / - ВІРШ


Ніна Незламна: Це твоя дорога / проза / - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 26

Пошук


Перевірка розміру




Це твоя дорога / проза /

Це твоя дорога Злегка віяв прохолодний вітер… Та часом зривав, підіймав жовте й багрове листя. Воно кружляло і стелилось до землі, неначе встеляло дорогу їй. Йшла, витирала непрохані, гіркі сльози, які не поспішаючи котилися по щоках. Прийшла здається… Оглянула цвинтар довкола себе, нікого, побачила далеченько, в іншу сторону бігла невеличка чорна собака. Дві троянди поклала на могилу і раптом гучно заридала, -Бабусю! Скажи, скажи мені, як далі жити? Скажи чому таке гірке кохання? Чому так боляче, аж відчуваю, як закипає в жилах кров? І хто придумав кохання і любов? Я в полум`ї згорю, неначе свічка, напевно в житті не маю майбуття. Кому потрібна я на цьому світі? Скажи рідненька, чому комусь усе, комусь нічого… Як пережити знову зраду…Чи може доля в мене така? Але ж я ще молода, хіба може бути кінець життя? А може це чиєсь прокляття? Війнув вітер, не знати звідки взялась пташка, вдарилась об землю поряд з нею і сіла на траві. Наталя замовкла, озирнулася довкола, витирала сльози й здивовано подивилася на ледь сіреньку пташку. А та крутила голівкою, підіймалась не високо над травою й знову сідала. З кишені курточки дістала зернята соняха і кинула в траву. Пташка придивилася та не клювала, а потім, немов звук якийсь подала і знов пристально дивилася на неї. Аж мороз по тілу від того погляду, поклала кілька зернят на долоню, протягнула руку до пташки. Ледь не охнула та сміливо сіла на долоню і раз - по - раз клювала. Геть перехопило подих, боялася поворухнутись, щоб часом не злякати це миле земне сотворіння. А в думках не могла пригадати, що ж це за пташка, як її звати? Всі до одної з`їла, крутнула голівкою і злетіла, не високо над головою, зробила коло і полетіла геть, здіймаючись то вище, то нижче над землею. Що це було? Подумки про себе, і сльози десь пропали… Присіла на лавку, що була поряд з могилою, неначе погляд десь далеко заблудився, перед очами спогади… Тоді їй було майже шістнадцять, вона у дитбудинку з дитинства, вважала, що рідні зовсім немає. Та одного разу запросила директриса, сказала, що знайшла її бабуся Анфіса,мамина мама. І їй належить вирішити йти до неї, чи залишатися тут, до повноліття. Жінка здалася їй, вже й не такою старою, в білій сорочці і чорній спідниці, на вигляд не дуже примітна, лише вишневого кольору намисто кинулося їй в очі. Ледь сиві коси виглядали з капронової хустинки, ніжно рожевого кольору. Тоді весь світ здавалося перевернувся, щаслива, три роки поспіль з бабусею, не розлий вода. За цей час вона повідала їй про матір, яка виїхала на БАМ. Донька їй написала єдиного листа, що все добре і навіть не залишила адреси. Вона не знала, що та приїхала в місто, народила дівчинку і покинувши в пологовому, знову поїхала туди і більше ні слуху, ні духу. Тільки п`ять років назад зустріла однокласницю доньки, Юлю, вона була з нею разом, на тому будівництві. Та поцікавилася, як онучка, тоді бабуся дізналася, що в неї є онучка. Розповідала, що після такої звістки ледь не потрапила до лікарні та дякувати Богу все обійшлося. Два роки оббивала пороги до дитбудинків та наполегливість все ж зробила своє діло. Наталка була щаслива, що має рідну бабусю, а за матір давали запит в Росію та нажаль нічого не відомо. Дівчина поступила до технікуму закінчила « Бухгалтерський облік» працювала в бухгалтерії заводу. Там і познайомилася на прохідній з Миколою, він працював охоронником. Здавалося все було добре, побачення, квіти, кохання, згодом, через пів року одружилися. Та ніхто не міг здогадатися ,що Микола любив гульнути, часом трохи випити, то нічого, а от з жінками любив пофліртувати. Одного разу Наталка раптово зайшла до підсобки, де й застала чоловіка з жінкою, як то кажуть на гарячому. Пережила, розлучилися, все відійшло, рана трохи боліла та життя продовжувалося. Бабуся зіграла велику роль в її житті, завжди підтримувала, все наставляла на шлях істинний, щоб не спішила, навчилася розбиратися в людях. А потім її не стало…. Пішла в той світ, залишила одненьку, як билинку. Ось, їй вже майже тридцять років і сама… І вечорами, прийшовши з роботи, хоч вовком вий, телевізор, кіт і вона. І часом на місяць позирне вночі, й шепоче про себе, - Ти одинокий, як і я та біля тебе зорі є , а де ж, коли буде в мене сім`я… Скажи, коли до мене, хтось постукає в двері? А потім, огорталася ковдрою, неначе від холоду, а поруч Сіренький муркоче. А він – то, ласки теж хоче, погладить його ніжно по спині, за вушком, всміхнеться і вже під муркотіння засне. Перевела подих….Озирнулася довкола, неначе зовсім одна тут, на цвинтарі. Тихенько прошепотіла, -Бабусю, вибач, давно в тебе не була. Та хочу з тобою поділитись, я знову обпеклась…Так вийшло була на курсах підвищення, зустріла…. І неначе все перед очами; на зупинці стояв високий, чорнявий чоловік, у військовій формі. Все позирав на годинник, а потім раптом підійшов до неї, -Вибачте, ви часом не знаєте графік роботи автобуса шостого маршруту, вже пів години чекаю, немає, чи може я запізнився й сам не знаю… Зашарілася, -Вибачте, я не місцева. Тож графіків не знаю та й мені на інший автобус. Ось так познайомилася з ним. Представився Олександром, мав звання старшого лейтенанта, працював при Військкоматі. Він провів її до технікуму, де були курси і після занять проводжав на квартиру, де зупинилася вона на час відрядження. Олександр був неначе строгим і в той же час часто всміхався. Веселий, невгомонний, все розповідав про пригоди солдат на службі. Не був одружений, мав однокімнатну квартиру від військкомату. Одного разу, після двох тижнів знайомства, запросив її до себе на чай. Та Наталя не наважилася, вже не той вік, позалицятися й розбігтися, давно треба когось серйознішого, для сімейного життя. Після курсів, він дзвонив їй на роботу по стаціонарному телефону. На Новий рік приїжджав, посиділи в ресторані, поспілкувалися. Наполегливо говорив, щоб запросила до себе та вона була непохитною. Коли проводжала на вокзалі попросив її руки, вона не очікувала цього та кивнула головою і сказала, що подумає. Вже була весна…. Олександр по телефону просив, щоб приїхала до нього та вона все ніяк не могла вирватися з роботи. Одного разу в бухгалтерію зайшов новий головний інженер, взяти якісь папери. Він рідко заходив та коли спілкувався з головним бухгалтером весь час його погляд був направлений до Наталі. Співробітники помітили це і часом , з усмішкою, запитували, чи не вона часом його коханка. В кабінетах про нього ходили розмови, хоча й має сім`ю. Цього разу він запросив до себе в кабінет Наталю, щоб забрала в нього папери і всміхнувшись вийшов. Так він не церемонився. Тільки вона зайшла в кабінет, як він попередив секретарку, щоб його не турбували. Його очі нагадували їй про якогось корейця з фільму. Сміливо підійшов до неї, коли вона сіла за стіл, поклав руку на плече, - А що Наталю, розважимося сьогодні? Я пошлю тебе на пошту відіслати папери, сам завезу тебе туди, а потім на квартиру, чи може до тебе. Адже ти сама живеш, що скажеш? Вона почервоніла, в очах з`явилися вогні ненависті, ледь стрималася, щоб часом не загнути мата. Різко відкинула руку з плеча і поспішала до дверей, -Ви , шановний, помилилися адресою. Я не дівчинка по виклику. Не той вік та і з ким йти, ще треба подумати, чи він вартий. Вже в дверях почула гучний, демонстративно вульгарний його сміх, різко вийшла з кабінету. Той випадок часто згадувала, коли його зустрічала в коридорі та він лише всміхався і примружував, досить і так вузькі очі. Вона ж не звертала уваги, вирішила, що на світі багато дурнів, хоч і займають високі посади. І ось вже осінь… Зовсім недавно мала піти в відпустку та зненацька була перевірка з Києва, тож не відпустили. Олександр чекав на неї, бо дзвонив щодня і адресу свою дав, бо можливо буде в цей час в від`їзді, бо навесні і восени роботи в Військкоматі завжди більше, адже призив в армію. Їй повезло, всього два дні знадобилося для перевірки паперів. Ніяких неприємностей не було і Наталя радісно пішла в відпустку. Вона вирішила йому зробити сюрприз, приїхати зненацька, бо ж тільки вчора повідомила, що трохи затримається. Осіннє ранкове сонце трохи іскрило між хмар, було прохолодно, хоча вітру не було. Наталя підійшла до п`ятиповерхового будинку, двері в під`їзді були відчинені, відчула якусь тривогу в душі. Так, наважилася приїхати, хоч побачити, як він живе, а там, далі видно буде.. Кілька раз надавила кнопку дзвінка, тихо….Мабуть немає вдома, вирішила та раптом відповів жіночий голос, -Зараз, зараз, одну хвилиночку! Любий, ходи сюди, тут якась жінка, напевно кур`єр з роботи. Наталя хотіла відійти назад та двері відчинилися. Перед нею стояла славна, білява жінка в домашньому халаті, з великим вирізом на грудях, було видно, що халат вдягнений поверх нічного пеньюару. Олександр підійшов, побачивши її відразу зблід, -Ти? Розгублено дивився, не знав, що сказати. Він теж був вдягнений в халат. Вона все зрозуміла, різко розвернулася й пішла до виходу. А він більше ні слова не сказав….. Почула, як закривав двері. Вона в розпачі відразу поїхала додому. І ось відкинувши від себе спогади, поправила каштанове волосся на плечах, всі спогади тихо розповіла бабусі. І вже гучніше, -Ось, бабусю, ти все знаєш…. Тож цим я можу лише з тобою поділитись. Не знаю, чому таке життя…. Мені здається я сильна та насправді слабка, хочу бути комусь потрібна. Хочу мати підтримку в житті. Невже не маю права на справжнє кохання, бабусю?! Раптом кілька краплин попало на обличчя, підійняла голову догори. Невеличка сіра хмара наче зависла, стояла на місці, а вітерець час від часу від неї навіював ріденькі краплини дощу. Вона вклонилася до могили, -Все я піду, вибач бабусю! Гадаю ти наснишся мені, даси пораду, як жити далі. Наталя повернула на пряму дорогу, яка вела до виходу цвинтаря. Вона побачила чорну собаку, яка крутила хвостом і бігла в її напрямку. І недалеко, десь в метрах тридцяти, позаду собаки йшов в чорному плащі чоловік з парасолькою. Їй стало легше на душі, від того, що поспілкувалася з бабусею. Настрій покращився, вирішила відразу додому не їхати, а пройтися пішки зо дві зупинки. Адже дощ тільки налякав, хмара майже не помітно та все - таки поплила на захід, де скупчилися багряні й ледь рожеві хмари. Біля воріт виходу почула, як хтось її гукнув. Озирнулася, чоловік в чорному плащі, високого зросту всміхався, поспішав до неї, -Наталю ти? А, я думав помилився. Ти така славна, зачіску змінила. Підійшовши ближче, він уважно дивився, неначе милувався нею, всміхався. Вона зашарілася, не знала, що сказати, лише легенька усмішка на обличчі і лагідний погляд. -Ти, що не впізнала? Це ж я Славко! Черкашин, з паралельного класу, - гучно й піднесено випалив він. - Ох і красуня стала! В таку закохатися не гріх би було та напевно заміжня, є сім`я, - продовжив він з гарним настроєм і намагався дивитися в очі. Наталя зупинилася, з усмішкою підморгнула, -Ну досить, ти все рівно, як школяр, компліменти даруєш, лиши для дружини, а то приревнує. -Це окрема тема. Давай зайдемо в кафе, якщо не дуже поспішаєш, - весело запропонував він. -Ну гаразд, я у відпустці, маю час. І вдома на мене ніхто не чекає, - сказала спокійно, трохи замислившись. В кафе не людно, тихо грала лірична музика. Під звучання повільно крутилася підвісна дзеркальна куля, яка світилася і переливалася різними кольорами. Було дуже комфортно…. Він замовив вино і цукерки, вона з цікавістю спостерігала, не заперечувала. Їй хотілося розвіяти самотність, яка її останнім часом дуже бентежила, не давала спати. Вони спілкувалися, пригадували школу. Їй так було легко, шкільні спогади неначе повернули їх в юнацькі роки. Вона так захватилася в розмові про школу, що вже називала його Славком і всміхалася. А в очах замерехтіли веселі іскринки, він це помітив і ніжно взяв її за руку, -Ну ось, ти зараз така, як колись. Що тебе хвилює, бентежить? Поділися, тобі стане легше на душі. Адже ми з тобою разом йшли з цвинтаря. Туди ж загалом йдемо поділитися сокровенним. Наталя трохи схиливши голову до столу розповідала про зради, які їй було тяжко пережити. На якийсь час замовкала, її погляд не стояв на місці, все десь бігав, неначе відшукував щось і знову говорила. Закінчуючи розмову, підкреслила, що втратила довіру до чоловіків. А потім схвильовано сказала, -Та ні, ти тільки не подумай, що я хочу, щоб мене хтось пожалів, зовсім ні, просто думаю чому така доля, комусь все, а комусь нічого. -Гадаю тобі не буде цікаво почути приблизно те, що ти розповіла мені. Правда, мене спіткало таке один раз та гадаю цього достатньо, щоб зробити рану на все життя. Та все ж я себе відчуваю сильним, здатним загоїти рану, життя продовжується, треба жити. І тобі скажу, ми молоді, і в нас, ще все попереду. -А давай розважимося, Подивись, он пара танцює, давай згадаємо випуск, - він протягнув до неї руку. Наталя почервоніла, відвела погляд в сторону та все ж встала, подала йому руку. Неначе свято, піднесення душі у світ танцю, вона забулася, примружуючи очі від задоволення, ледь торкалася його руки, не поспішала кружляла в легкім вальсі. Він обережно вів її, підтримував неначе скарб, а серце так шалено стало битись, що вже подумав, що вона почує, не зводив з неї очей…. Вони повернулися до столу, як діти, дивилися з задоволенням один на одного. Пуста пляшка, криштальні бокали на столі сяяли від дзеркальної кулі, їм обом, це нагадало випускний бал. Офіціант, всміхаючись приніс морозиво… -Ми з тобою, як колись після випускного, пам`ятаєш? - вона зазирнула в очі і раптово почервоніла. Почервоніла, від його погляду, той блиск в очах і прямий погляд неначе діставав до серця, раптом так стало тепло, зненацька взяла його за руку, - Дякую тобі, за цей чудовий день і за танець, я так давно не танцювала, ти мене приємно вразив, здається не змінився зовсім. І не дивись на мене так пронизливо, будь ласка… - Та, що ти?! Розумієш ти мені подарувала миті щастя, ось тут, зараз. Я себе таким щасливим давно не відчував. Сьорбнув останнім часом, як кажуть гарячого борщу, теж ошпарився окропом, як і ти. Та ще є дві причини, які похитнули моє життя… На цвинтарі, не тільки бабуся, яку ти знала, минув рік, як батьки розбилися на машині… Він хвилювався, голос ледь – ледь тремтів, трохи зблід, відвів погляд та все ж продовжив, - Мій старший брат живе в Києві, я тут сам, один. Зараз я не в форму одягнений, в цивільному та я ж насправді молодший капітан судна, допіру повернулися з полону. В Нігерії були непорозуміння з товаром, майже три місяці там судно тримали. Та дякувати Богу все з`ясувалося. Я давно живу в Одесі, а тут квартира батьків. Ми часом з братом разом тут, а коли й по одинці, як виходить. В нього там квартира, сім`я, а я більше в плаванні, приїжджаю сюди раз чи два на рік. Вона уважно слухала, все ще двома руками тримала його за руку, -Прийми мої співчуття…Не розчаровуйся в житті, все владнається, ти вартий того. Гадаю буде все добре…Я часом задумуюся про своє життя, бере відчай та ось вислухала тебе, ні мабуть все це не вірно, ми насправді, ще занадто молоді, щоб впадати у відчай, так не годиться… Запала тиша, кожен думав про своє… Весела компанія зайшла до кафе, гучно розмовляли, сміялися… Мабуть нам пора, - запропонувала Наталя… Легка прохолода огорнула тіло, Наталя здригнулась, позираючи на небо, вже вечоріло…. Здалеку темно сіра пелена, неначе спускалася до землі… -Ось, ось, буде дощ, давай швидко до автобуса, напевно не встигнемо, - проговорила, взявши його під руку. По обіч дороги стояло «Таксі»,шофер дрімав, голова була схилена на руль. В`ячеслав постукав по капоту, - Друже! Виручай, бо зараз змокнемо… Вона сиділа задивлялась на дорогу, а він поряд спостерігав за нею, йому не хотілося розлучатися та все ж вирішив зробити паузу, щоб розібратися в собі. Мжичив прохолодний дощ… Кілька хвилин в дорозі і вони біля її будинку, не поспішаючи, під руку, провів до вхідних дверей. -Я навідаюсь до тебе перед тим, як їхати. Раптом устами доторкнувся до пальчиків правої руки, -Гадаю ти не проти? Зашарілася, від несподіванки загупало серце, не могла вимовити й слова, тільки кивнула, відкривала двері. Він, як хлопчисько заскочив в машину, назвав адресу водієві. Ох, подумав, бентежить вона мене, бентежить, а може з нею я віднайду спокій? Може дасть згоду бути зі мною та й забрати в Одесу. А, що далі? Чи здатна народити дитя? Хто знає , що в неї було за життя? Спохватився, як таксист сказав, що вже приїхали… Тим часом Наталя закривши за собою двері квартири, зупинилася перед дзеркалом, буяли емоції, не знала куди себе подіти і випалила, - Свет мой зеркальце скажи, да всю правду расскажи… Ти одно знаєшь секрет, кто полюбит меня, иль нет?*** Розставивши руки крутнулася два рази і пританцьовуючи підійшла до ліжка впала ниць. А потім, піднявши голову догори, звернула увагу на фото бабусі. Сльоза котилась по обличчі і в думках зверталася до неї, якби ж ти була поруч, то мені було б легше….А може ти наснишся мені, підкажеш, як далі жити? Адже ти знаєш, чи буду я щаслива чи ні. Ти завжди мене підтримувала, хоч і наробила я помилок в житті… З думками спостерігала за дощем, який то мжичив, то сильнішав, вкрилася ковдрою і заснула… Перед нею, яскравий літній день… Широка дорога, по обіч якої колосяться хліба, а по них червоні маки. Вона неначе йде по тій дорозі, підіймає голову до неба, а воно зовсім без хмар, чисте і голубе, голубе. Аж раптом перед нею по дорозі розстеляється вишитий рушник і чує голос бабусі, -Наталочко, це твоя дорога! Йди впевнено по ній, не бійся, все буде добре. Це твоя доля, сміливіше, впевненіше йди, повір йому і ти будеш щаслива….» Так раптово проснулася, Сіренький мурликав біля самого обличчя, лапою торкався волосся. Потягнулася, а потім трохи сердито, -Ото сон! Такий сон перебив, бешкетник! Їсти хочеш….. В`ячеслав не взяв її номер телефону і свій не запропонував записати. Наталя два дні поспіль не могла вговтатися після зустрічі, все думки про нього. Перебирала речі в шафі і думала про те, що наснилося, чомусь вірила снам, особливо коли снилася бабуся. Можливо піти на той рушник, якщо запропонує, кинусь, як кажуть, -« У вир головою». А, як знову ошпарюся та ні, тоді б не наснилося так, таке хлібне поле, колоски налиті, брав її сумнів, тож уві сні не бачила бабусі, тільки чула її голос. Неначе підсумки підбивала, адже з ним так легко і тепло, погляд ніжний і ласкавий, нехай би той сон став реальністю, можливо й насправді з ним буду щаслива. Вже за вікном світліло… Не могла спати цієї ночі, навіть не читалося, як часом бувало. О другій годині, накинувши махровий халат вийшла на балкон, вдивлялася в ніч, рахувала зорі. Якесь дивне передчуття, щось сьогодні мало статися….. На годиннику десята… Вона дивилася телевізор….Засвистів на кухні чайник і одночасно почула дзвінок в двері. Розгубилася, сама не знала чому, потім виключила чайник, причесала волосся і вже спокійно підійшла до дверей… В`ячеслав тримав в руках троянди, не три і не п`ть, а великий букет. Вона побачивши його в костюмі капітана почервоніла, не могла вимовити й слова. Обоє стояли дивилися один на одного, на якусь мить завмерли… -Наталко! Добрий день! Може не виженеш? Це тобі, - хвилюючись, не поспішаючи сказав і поцілував в щоку. Він бачив її щасливі очі, взяв за руку, -Ну, що запросиш, чи проженеш? -Вибач, я трохи розгубилася…Такий букет! Мені ніхто таких не дарував... Дякую! Заходь, заходь! У мене саме закипів чайник, тож проходь, нікого немає, я ж одна, не соромся. Він позирнув на годинник, -Так Наталко, у нас часу обмаль. Сьогодні треба все встигнути, тож буду говорити, а ти слухай. Я взяв білети до Одеси на завтра. У нас є доба все вирішити. Дістав коробочку з каблучкою, відкрив, став на одне коліно, -Наталочко! Будь мені дружиною! Ти пробудила в мені ті почуття, що були, ще в школі. Я кохаю тебе! Я обіцяю не зраджувати, поважатиму твою думку, берегтиму тебе! Він дуже хвилювався, трохи зблід, рука з каблучкою ледь – ледь тремтіла. Вона відчула до обличчя прилив крові, гучно билося серце… -Я згодна, - тихо проговорила. -І у нас будуть діти, Наталочко, ти не проти? Схожі на тебе і на мене, - випалив він, дивлячись прямо в очі. Вона неначе присоромилась, почервоніла. А він заглядав в очі, намагався піймати її погляд, щоб розпізнати чи щиро, чесно відповість, чи є іскра кохання? - Гаразд ,тільки двоє, не більше, бо не такі ж вже з тобою молоді. Він підняв її на руки, крутнув, поставивши на ноги цілував.. А після поцілунків пили чай. Розмовляли, будували плани на майбутнє, весело обговорювали від`їзд. Коли він пішов, обцілувала фото бабусі, поклала в валізу, в думках розмовляла з нею, просила благословення. Потім з годину сиділа на дивані, неначе закам`яніла, в котре згадувала рідненьку. Перед очима той день, як побачила її вперше, коли вона прийшла за нею в дитбудинок. Солоне відчула на губах, навіть не помітила, що сльози текли по щоках, а потім в голос, -Ну добре, бабусю, треба поспішати, багато роботи…. Час у Наталі пролетів в клопотах, подумала, як добре, що у відпустці, збирала речі. В*ячеслав поїхав додому теж збирати речі. Він радів осені, радів, що зустрів її, що не відказала…. Вона солодко спала цю ніч, навіть нічого не наснилось. Кіт, як завжди спав біля неї, теж дуже тихенько. За вікном легенький сірий туман накрив ранок… Виднілось напів - голе дерево…. Осінній пейзаж її не засмутив…Потягнулася в ліжку, всміхнулась, погладила кота, -Ну, що гайда, підіймайся, будемо збиратися…. Кіт потягнувся, замуркотів біля шиї, терся об бороду, -Ну досить ніжитись, тепер будеш лише охоронцем, буде мені з ким ніжитися у ліжку… Закипів чайник і одночасно дзвінок у двері… Він стояв перед нею всміхнений, щасливий, в одній руці валіза, в другій троянди , а погляд ніжний, теплий. - Доброго ранку ! Поцілунок у щічку, -На нас чекає таксі… На ходу випили чай, спішили… Спішили йти по одній дорозі в житті … Вона всміхалася в машині і подумки, дякувала долі, в надії, що буде щаслива, що відтепер в неї все буде добре…. В*ячеслав тримав її за руку, відчував її хвилювання, легеньке тремтіння, дихання, йому стало тепло на душі, спокійно. У нас все буде добре, адже відчуваю вона до мене не байдужа. Машина їхала до аеропорту, по обіч дороги рушником стелилося багрове, жовте, місцями темно – зелене листя. Осіннє сонце проводжало їх мерехтінням променів… - ***- російською мовою

ID: 759146
Рубрика: Проза
дата надходження: 07.11.2017 09:04:49
© дата внесення змiн: 07.11.2017 09:37:27
автор: Ніна Незламна

Мені подобається 15 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали: Любов Іванова, Фея Світла, Ганна Верес, Світлая (Світлана Пирогова)
Прочитаний усіма відвідувачами (374)
В тому числі авторами сайту (34) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.
Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед




КОМЕНТАРІ

На цвинтарі

На цвинтарі тихо. Спинився тут час.
Ромашкове море буяє, живе,
Вузенька стежинка веде знову нас,
До тої могилки, що серденько рве.
Усмішка знайома і погляд її.
Так хочу багато тобі розказать!
Як жаль, що нема вже тебе на землі,
А роки нестримні летять все летять...
Бабусю, дорослі вже старші мої,
Молодший у школу на осінь піде.
Без тебе так тяжко рідненька мені...
Пораду шукати скажи тільки, де?
Стояла розмову у думках вела.
І відповідь серцем чекала
Увагу мою привернула бджола,
Що біля могили кружляла.
Не знаю чому, та здалось, що вона
Підримать мене прилетіла .
І в тихом дзизчані почула слова:
"Тримайся онученько мила!
Всміхайся частіше, і сонцю радій.
І прикладом будь для своїх ти дітей.
І тільки по совісті завжди лиш дій.
Із світлом, добром ти живи між людей".
 
Ніна Незламна відповів на коментар Наталка Долинська, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
16 16 16 12 12 12 Просто супер! Казкова історія)
 
Ніна Незламна відповів на коментар Наталка Долинська, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! Рада,що читаєте.Якщо Вам до вподоби такі прози,запрошую"Це сталося після дощу" Повернення шкільного кохання" Він і вона" Гадаю не пошкодуєте.А ще "Після випускного". Гарного вечора Вам! 21 22 22 give_rose
 
Фея Світла, 10.11.2017 - 15:09
12 Захоплююча історія! Саме головне, що все добре тепер у головних героїв! Цікаво пишете... give_rose 16 22 23 22
 
Ніна Незламна відповів на коментар Фея Світла, 01.01.1970 - 03:00
Вітаю Вас!Давненько не заходили, напевно повно справ ,як у всіх та ,як кажуть,-у кожного свої проблеми.Рада,що читаєте. Успіхів Вам!!! 21 give_rose
 
Фея Світла відповів на коментар Фея Світла, 10.11.2017 - 15:25
Дякую! 16 Натхненнячка Вам! give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Фея Світла, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Взаэмно! 21 give_rose give_rose give_rose
 
Lana P., 09.11.2017 - 17:44
Зачитуюся Вашими творами💐💕
 
Ніна Незламна відповів на коментар Lana P., 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! Заходьте частіше,буду рада. Зі Святом ВАс!!! 21 give_rose give_rose give_rose
 
геометрія, 08.11.2017 - 18:10
Ч У Д О В О !!! 12 12 16 curtsey hi flo36 flo06
 
Ніна Незламна відповів на коментар геометрія, 01.01.1970 - 03:00
Дякую пані Валю!!! Мені Ваші слова,як нагорода. Всього найкращого!!! 21 22 22 give_rose
 
Ірин Ка, 08.11.2017 - 18:05
Ваші опавідання життєствердні і дуже цікаві. Після прочитання завжди отримую порцію хорошого настрою та оптимізму. 12 12 12 16 32
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ірин Ка, 01.01.1970 - 03:00
Дякую від душі! 21 22 22 give_rose
 
Класно, надзвичайно захоплююче. Щасти Вам! give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Георгій Федорович, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! 21 22 22 give_rose
 
Ганна Верес, 07.11.2017 - 23:03
В такий складний час ваш, Ніночко, твір як ліки для душі. Дякую і беру. 12 12 12 16 give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ганна Верес, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую!Аню,рада,що подобаються мої прози. 21 give_rose give_rose give_rose
 
Nino27, 07.11.2017 - 21:18
Перечитала і пережила разом з героями.Правдиво,вміло і так написано,що читається з захопленням.
І хочеться щоб у всіх все було добре.Але ми ж не в силі обминути випробування,на які ми заслуговуємо.То ж нехай буде по волі Всевишнього.
Спасибі п.Ніно за чудову розповідь.Дай Вам Бог !!!Щиро з теплом 16 flo11 !!!
 
Ніна Незламна відповів на коментар Nino27, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую!.Рада,що що можу подарувати Вам ,хоч часточку насолоди. Всього найкращого Вам!!! 21 give_rose
 
Зворушливо та гарно,Ніно! 12 16 16 22 22
 
Ніна Незламна відповів на коментар Валентина Ланевич, 01.01.1970 - 03:00
Дякую,Валюшо! Рада,що сподобалась розповідь. 21 22 22 give_rose
 
Любов Іванова, 07.11.2017 - 20:22
Дякувати Богу - все склалося гарно... Так хвилювалась, ледь дочитала до кінця... 12 12 12 42 43 flo11 flo11 flo11 flo11 flo11
 
Ніна Незламна відповів на коментар Любов Іванова, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую!!! Хай все буде добре врешті,стільки вже можна,досить тих хвилювань і образ... 21 give_rose
 
dashavsky, 07.11.2017 - 17:07
12 Чудова, захоплююча розповідь. Як то виходить
у Вас? Сподобалось!!! 16 give_rose friends
 
Ніна Незламна відповів на коментар dashavsky, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! 21 22 22 give_rose
 
ТАИСИЯ, 07.11.2017 - 16:38
Заслужила женщина счастье!
Оно ей далось не легко!
Но как-то всё удачно у неё совпало!
И даже бабушка во сне её благословляла!
Нина! Вы смогли и заинтриговать, и сопереживать, и заинтересовать! Так держать! Удачи! 16 16
flo36 friends 19
 
Ніна Незламна відповів на коментар ТАИСИЯ, 01.01.1970 - 03:00
Таичка! Спасибо!!!Ваша похвала для меня награда.
Заходите,читайте,я всегда Вам рада.
smile give_rose
 
Ніна-Марія, 07.11.2017 - 16:27
Дякую Вам, Ніночко, за таку чудову розповідь. Ви просто молодчина!!! 12 12 12 16 16 16 19 22 22 flo26
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ніна-Марія, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую,Ніночко!Дякую за підтримку. Рада,що подобаються мої твори. Успіхів Вам і натхнення!!! 21 22 22 give_rose
 

Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед
Нові твори