Не стати поміж війною -
відважний, сміливий крок.
Буть в горі самим собою..
І думать коли без думок.
Прожити у простір літневий..
прожити у простір зими.
У серці запах вишневий,
цвіт стелить немов килими.
У душі впадати снігами,
кружитись і там розтавать..
У вухах лишатись піснями..
добро у очах малювать.
Затьмарення розуму люті,
завіяли степові кручі.
Прокльони ніяк не забуті,
для серця нестерпно пекучі.
Сьогодні не з’їсти шмат хліба,
для завтра його зберегти.
Замовкти на віки мов риба..
ввійти у роки самоти.
Розправити згорнуті крила,
торкнутися білих хмарок..
то неба чудесні вітрила;
то склад янголячих думок.
Бої і дуелі поміж людьми
тривали і будуть тривати..
Завжди до землі своїми грудьми
солдати будуть лягати.
Самому сягнути миру Землі -
завданнам є не можливим..
І так у нас сроки занадто малі,
із болем існують жахливим.
В’язниця – полон.. слова ні до чого..
кайдани поковані.. вбиті цвяхи.
Питати лишається тільки в святого,
про нам подаровані Богом шляхи.
Не закриються очі на бездушних людей,
не проститься оте їм забуте..
їх жорстоких учинених вчора ідей
й забереться народом набуте.
Розлетиться новина по світі навкруг,
немов небо у дощ прогримить..
Розподілить для кого: хто ворог, хто друг..
На все хто життя.. хто на мить.
Не стати поміж війною -
відважний, сміливий крок.
Буть в горі самим собою..
І думать коли без думок.
