Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Людочек: Вибір… - ВІРШ

logo
Людочек: Вибір… - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Вибір…

Олена стояла біля вікна і витирала на вазоні  листя.   Широколистий зелений вазон «Жіноче щастя»  набрався сил за літо, гарно розрісся і веселив очі молодій хазяйці. А сьогодні його заберуть і знову відвезуть в школу до  світлої класної кімнати де він і раніше був. Олена протирала вазон і думала    « я так звикла до цієї живої рослини, поливала,збризкувала водою, купляла прикорм…» Цей розкішний вазон завжди їй нагадував людину, яка принесла його на літній період. То був її чи то друг, чи таємний закоханий, вона і сама не знала. Звали його Юрій, жив він сам, колись мав сім’ю, та так склалось, що з дружиною розлучився.   Від шлюбу Юрій мав двоє дітей. От і привіз вазон  зі школи до подруги на літній період. Юрій був ще досить гарний, підтягнутий, мужній чоловік. Він добре бачив, що подобається жінкам і дівчатам, і вдало цим користувався. Фліртував, жартував, вмів і слівцем гарно вколоти.
     Чоловік Олени тільки злісно дивився на вазон і чухав потилицю, але мовчав. Дружина ж молода, на десять років молодша, що поробиш,  треба терпіти.  Сьогодні Юрій зателефонував Олені і сказав, мовляв сьогодні заїде по вазон. Олена колись зустрічалась з Юрієм, та однак вибрала Євгена, бо у нього були більші статки. Олена не подивилась на те, що Євген був одружений і мав доньку,її це мало хвилювало. Євген заради Олени розлучився, вони одружилися, і в них вже зростала маленька донька Мері. Дівчинка тихо в обід спала, Євгеній продавав троянди на базарі, а Олена чекала на Юрія. Вона стояла біля вікна, туманно дивилась в далечінь і думала» як би мені хотілося знати правду, чи ти мене любиш? Любиш і затаюєш свою любов? Боїшся, що побачу справжні почуття. А можливо не любиш, просто тобі цікаво зі мною, як з людиною. Та все таки я по очах бачу, що запалюю тебе, як жінка. Та все одно ти залишаєшся непрочитаною книгою до кінця, якийсь незрозумілий роман… Правда? А навіщо її знати. Мені добре, цікаво з людиною, от і все. Рано чи пізно таїна розкриється, нічого не буває вічним. Навіщо мені тебе про щось запитувати, не факт, що я почую правду. Правду потрібно самому побачити і відчути, вона буває на смак різна, як кава: солодка, запашна чи гірка, дивлячись скільки в неї покласти цукру. А ще її можна пити гарячою або ж холодною, чи не так? Ні одна людина в світі не знає, чи сподобається їй кава, не покуштувавши спочатку цей дивний смак. Так і людина спочатку не знає, чи закохана вона, чи пристрасть грає у любов…
І тут Олена побачила Юрія біля воріт. Буран гавкав, кіт Мусько лащився біля ніг Олени. Тікай, Мусько, -  голосно крикнула Олена і вибігла з веранди. На Олениному обличчі сяяла усмішка, в очах відбивалася небесна блакить, щоки палали мов маки. І щастя ніби знову тримало її за руки.
-	Привіт Юра!
-	Ходімо, забереш свій вазон.
-	Він такий же мій, як і твій.
-	Ой, Юрко, не говори. Він був моїм три місяці, я звикла до нього. Мені його не вистачатиме. Та тільки Юрій з Оленою зайшли до веранди до хати під’їхала машина. З білої газельки вийшов Євгеній, та його батько Андрій Степанович.
-	О! – промовив Андрій Степанович, а в нас, як завжди повна хата кавалерів. мовчав. Олена огризнулася:
-	А яке ваше свиняче діло, хто у нас у хаті? Євгеній забрав Олену до іншої кімнати і щось тихо говорив, на що Олена голосно суперечила:
-	Ну то й що? Чого ти до мене причепився?
 Юрій слухав і дивувався, як може його подруга так спілкуватися з людиною вдвічі старшою за неї. Слухав і думав про себе « можливо, як і не зміг би жити з тобою, незважаючи на твою вроду і молодість. Та я напевно недоречно з’явився.»  Юрій забрав вазона і спокійно поїхав до школи. Його нічого не бентежило, він просто здивувався, як Олена  спілкується з батьками чоловіка. А Олена згорала яскравому полум’ї кохання, хвилювання і спогадів, чи правильно вона вчинила, адже вона мала достаток і сім’ю та щастя – ні. Що ж головне в цьому світі гроші чи любов? Без чого не можливо жити? Звичайно – кожному своє. Та чи зможе вона молода і гарна довго прожити в такому шлюбі? Олена розуміла, що  - ні, та було вже пізно, хоча Юрій на даний момент був ще сам. А тим часом Юрію зателефонували з роботи, і попрохали здати житло молодій жінці з дитиною. Він погодився. Інколи він брав квартирантів, аби самому не бути, бо ж хата велика, що в ній самому робити, набридало слухати тишу і вовтузіння мух. Жінку звали Тетяна, дитинка була ще зовсім маленька. Тетяна приїхала подивитися будинок з немовлям на руках. Це був хлопчик десяти місяців, звали його Андрійчик. Тетяна була гарна господиня, старанна, уважна, спокійна. З Юрієм вони були однолітками, тому спілкування було простим, доречним і легким. Юрій і сам не помітив, як він швидко до неї звик, і полюбив Андрійчика. Тетяна не викликала в нього шаленого кохання, не запалювала, як ранішня зоря, завжди була спокійна і тиха, немов вода в ясну погоду на чистому озері сподівань. Він навіть почав її бачити поряд з собою. Юрій вже розмірковував, як зрілий чоловік, котрий дивиться на життя вдумливими очима і ясним розумом. Шалене кохання може згоріти в один день,   може навіть звести з розуму, а скільки залишилось того життя, адже після зрілості настає старість. Хочеться ще пожити років з двадцять в затишному сімейному колі, де тебе люблять, поважають і цінять. А ця жінка була саме така. Хоч вона і мовчала, та всі її дії вказували на те, що Юрій їй не байдужий. Юрій бачив, як вона на нього дивилася, посміхалася, як раділа. «Ти хороша,» -  часто казав Юрій до Тетяни, та такі слова їй не подобалися. Після цих слів вона ходила, як хмара… Адже Тетяні хотілося почути зовсім інше, що вона йому люба гарна, нехай навіть симпатична, але тільки не хороша…Після цих фраз Тетяні здавалось ніби вона пташка, яка втратила одне крило. А невже з одним крилом можна злетіти в небо? Хорошою може бути для матері дитина, але і тій хочеться почути, що її люблять. Так думала Тетяна, коли їй Юрій розповідав про своїх колишніх коханок, якими він завжди був незадоволений. Тетяні здавалось, що весь світ падає у безодню. То було страшне почуття безпорадності, відчаю і нездоланного болю. Їй так хотілося відчути себе коханою жінкою… Адже коли жінка відчуває гармонію щастя в коханні вона розквітає  мов квітка. Хочеться літати, співати,танцювати, робити все швидко із задоволенням. І тоді все виходить найкраще, і навіть звичайна кава з ранку здається найсмачніша в світі. Та чи розуміють це чоловіки? Напевно –  що ні. Юрій з Тетяни коштів за проживання не брав, вона прибирала,  смачно готувала на тому і зійшлися. Юрій часто розповідав квартиранці про своїх колишніх коханок, якими він завжди був незадоволений. Йому не подобалось,що сучасна молодь не полюбляє готувати, працювати на городі, в саду, а натомість зависає в інтернеті. І для дівчат на першому плані розваги, гроші, і аж потім любов. Та Тетяна йому заперечувала, захищала молодих дівчат, адже в них молодість, радість, якими вони повинні бути? Прийде час і вони стануть розумнішими, відповідальнішими і все буде добре. Час вчить людину, випробування розставляє всі крапки над «і», адже ми всі не досконалі, а молодість і зрілість речі не сумісні, нажаль вони не можуть поряд йти.  Іноді бувають пари з великою різницею в роках щасливими, та це рідкість. Юрій розумів, що Тетяна має рацію, бо і він у своїх двадцять був більш запальним, нерозважливим, і занадто емоційним ніж зараз. І в своїх сорок років, вже не вчинив би, як в двадцять… Юрій слухав Тетяну і розумів, що йому вже не потрібно шукати нікого. А навіщо серце рвати, коли можна спокійно жити і вмісті готувати, прибирати, працювати на городі, і не хвилюватися, що твоя друга половинка прийде рано-вранці весела і чудна, як то в нього було з Оксаною, молодою особою вісімнадцяти років. Та Юрій не розумів, як він сильно ятрить душу Тетяні, розповідаючи про своїх молодих і гарних дівчат, адже вона свою молодість не поверне ніколи. І одного вечора коли він прийшов з роботи не було ні Тетяни, ані маленького Андрійчика. Осінній вітер віяв з розчиненої квартирки холодом і присмаком майбутніх злив. На білій скатертині лежала записка з двох слів: «більше не можу». Внизу був підпис і зовсім інший почерк. Це свідчило про те, що людина була сильно схвильована. На плиті смачно пахло борщем, він був обгорнутий кухонним рушничком, що зберігав його довго в теплі, до приходу господаря. Юрко лише склав папірець вчетверо і пішов  переодягатися до кімнати.» – Ну то і йди «– голосно мовив він сам до себе, і рвучко вимикнув телевізор.
Пройшов тиждень, два, місяць. Дівчата солодко посміхалися в крамниці, на зупинці, і Юрій повернувся в коло молодості і пристрасті. Ніхто вже не піклувався про нього, так як Тетяна. Не клали їжу в лоточки на  роботу, не садили і не пололи з ним його городину, вмісті з ним не мовчали, так, як уміла Тетяна. Тепер Юрій ділився безпорадністю своїй подрузі Олені, та ніби співчувала, але думала про своє. З однієї сторони їй було шкода свого товариша, який їй подобався, але  душа грала, що він знову вільний, і можливо вона увійде в його життя. Олена запропонувала Юрію піти в бар  розважитись, той запитав, а  чи відпустить її чоловік, адже вона заміжня, на що Олена відповіла, що Євгеній їй дозволяє все.
Олена одягла яскраві червоні шорти, чорну футболку з надписом ledi, розпустила густе щойно накручене хвилясте волосся, і була неперевершена в своїй красі і молодості. Юрій був в захопленні, що він сорокарічний чоловік оточений увагою такої гарної, модної, веселої з яскравим почуттям гумору і жіночого флірту молодої особи. Юрій був на вершині щастя… Вони зайшли в звичайний бар, де грала жива музика і відчувався запах пива. Юрій взяв солоних горішків, пива, і своїй дамі шоколад і бокал вина. Нажаль більше там нічого пристойного не було. До них часто віталися знайомі, адже це було село і всі один одного знали. В центрі бару на стіні висів  плазмовий телевізор, по котрому часто дивилися футбольні матчі чоловіки.
-	Як жаль, що сьогодні немає футболу мовив Юрій до Олени.
-	Ні, це добре! -  суперечила Олена, тоді вся твоя увага буде присвячена не футболу, а мені.
-	Ти раніше ніколи так не говорила Лєно.
-	Не говорила, але думала прямо дивлячись в очі мовила Олена.
-	Але чому, що сталося?
-	Та, нічого, коротко обмовилась приятелька.
Олена встала з-за столу, підійшла до Юрія і ніжно обіймаючи його за плечі запропонувала потанцювати. В голові роїлись  неземні  думки, настрій злетів на всі сто, здавалось мрії чоловіка втілювались в життя. Звучали  супер  хіти найкращих груп та окремих виконавців, як України так і зарубіжжя. Юрій танцював, як молодий, ніби йому знову двадцять, а Олена сяяла від щастя та радості.  На зміну шаленому ритму линула повільна пісня. Олена притулилася до Юрія, його спина була вогка і тепла, її рука повільно спускалася від плечей до талії:
-	Юро, давай вийдемо на двір. Тут нестерпно душно і накурено.
-	Давай, заграючи ніжністю і ласкою і пропускаючи даму вперед відповів Юрій.
Вони вийшли на двір.
-	Тут так гарно – сказала Олена, і на її плече упало кленове листя.
-	Дивись, немов щасливий квиток падає барвисте листя  на нас. Олена взяла червоно-жовте листя і вдихнула його аромат. Коли Юрій обійняв Олену за талію, приток крові линув їй в обличчя, вона вся палала, а по тілу пішов озноб.
-	Лено,  тобі холодно, ти вся тремтиш. Накинь піджак. Юрій зняв з себе шкіряний піджак і накинув на голі плечі Олени.
-	Так, мені дуже холодно, кусаючи вуста промовила Олена. Вона окуталась завеликим піджаком і замріяно мовила сама до себе «незрозуміло, то холодно, то жарко» Юрій обійняв її за плечі і палко поцілував.
З бару вийшли двоє знайомих. Юрій швидко став поруч з Оленою і закурив.
-	Що, натанцювалися ?– запитав сусід Віктор у Юрія.
-	Так, знервовано відповів Юрій.
-	А, що там Євгеній? – запитав Віктор у Олени.
-	Напевно пиво п’є у телевізора спокійно відповіла Олена.
-	Як завжди. Зрозуміло. А тебе немає коли розважить. Чи не так?
-	Нема коли за пивом.
-	А, малеча?
-	А тобі що? Солодко спить…
Віктор вернувся до бару.
-	Зараз зателефонує Євгену. Я його добре знаю –  злісно промовив Юрій.
-	Повір мені, я теж впевнено підтримала розмову Олена.
Олена і Юрій знову були просто друзями. Олена нічого не говорила, а Юрій курив вже третю сигарету. Несподівано біля них зі свистом  тормозних колодок   зупинилась машина Євгенія. Той швидко вийшов з машини і різко мовив до Олени:
-	Забирайся додому, ти поки що моя дружина, і віддай чужий піджак. Він взяв її за зап’ястя правої руки і потягнув до машини. Голосно хлопнуло двоє дверей і машина рушила.
-	Що, Віктор-ляпало вже зробив відповідальний дзвінок – запитала Олена у чоловіка.
-	Слухай, будеш язвить зараз опівночі прямо тут висаджу, будеш йти сама, може хоч якісь жмурики зловлять. Ще не наплясалась? Може вистачить вже на сьогодні? Чи бажаєш залишитись без Мері і сім’ї?
-	Хочеш? – ще раз перепитав Євгеній у Олени. То я тобі влаштую. Дістали твої витівки! Достатньо! Більше не будеш крутити хвостом у моєму домі! Зрозуміла! Олена оторопіло дивилася на Євгена, вона ще ніколи його таким не бачила.
Юрій кидаючи недопалок в сміттярку сердито пішов додому. Минув місяць. Ніхто нікому не дзвонив, ні Олена Юрію, ані Юрій Олені. Вони зустрілись випадково, коли Олена прогулювалась з Мері по алеї, а Юрій їхав з рибалки.
-	Привіт,  - першим мовив Юрій до Олени.
-	Привіт, як завжди сяюче відповіла Олена.
-	У вас все добре?  - звернувся Юрій до подруги?
-	Олена небесно дивлячись на Юрія відповіла:
-	Як тобі сказати. Євгеній заборонив мені більше бачитися з тобою, і попередив, якщо це повториться, то він зі мною розлучиться, і забере собі Мері. Навіщо мені це?
-	А, розумію. Ну, то щасти тобі Лєно, відповів Юрій, і швидко рушив далі на своєму гірському велосипеді. В Олени  блиснула сльоза. Вона швидко її витерла холодними пальцями, і заховала руки в теплі кишені довгого шкіряного пальто. Надалі коли Олена з Юрієм  і бачились, то просто вітались і все. Навіть не розмовляли. Чи то не було коли, чи просто вдавали, що поспішають. Всі мрії були зруйновані, щастя ножицями було перерізано назавжди. І тоді Юрій вирішив розшукати Тетяну. Він пригадав маленького Андрійчика, з яким часто грався, коли Тетяна відлучалася по своїм справам. Хлоп’я засипало  у нього на руках і вони в обіймах спали на високому ліжку в великій залі. Юрій пригадував, як підкидав Андрійчика вгору, а той налякано дивився, але не плакав, а тільки крився і мовчки сопів. Він знав його перше слово – це було не «мама» і не «тато», а «дай». Андрійчик вже на ту пору розумів, що йому кажуть, тільки не міг сказати. Хлопчик часто брав великий пальчик до ротика і смоктав його, та коли мама казала» вийми пальчик», він швидко виймав пальчик, але хвилин через п’ять палець був знову на попередньому місці. Юрій згадував і мимоволі подумав про себе «все таки мені було добре з ними, я полюбив Адрійчика, як свого, цікаво, який він зараз?» Та й Тетяна нічого з себе: худенька, світленька, що мені ще треба? Головне гарно відноситься до моїх дітей, коли приходять, завжди намагається щось смачненьке приготувати, щоб вгодити, і зустріне любо і мене і моїх дітей, в  одному прикро: сумна вона якась, мовчазна, серйозна.» Юрій відчув, що він скучив за Андрійчиком, за присмаком гарячої кави з ранку, за турботою жінки, яка просто любить… «Занехаяно тепер у мене, не зовсім звісно, але все одно, не так, як при ній. І речі не всі складені до шафи, і підлога не завжди чиста, та й вікна не вимиті. Юрій почухав потилицю пригадав, як ніжно Тетяна до нього зверталася «Юрочка». Ніхто і ніколи його так не називав. Кохані звали його по-різному: Юрій Миколайович, або ж Миколайович, так, як він був набагато старший за них, а дехто звертався просто «Юрко», але, щоб «Юрочка» - ні. Він спочатку  опирався, та який же він «Юрочка» в сорок років, а потім звик, і сам її Танюшою називав. Ось так склавши всі пазли в одну чудову картину Юрій зрозумів, що можливо він зможе жити з цією жінкою: тихою, доброю і надійною. Ну, звісно їй не двадцять років, як йому хотілось, але що ж поробиш. Адже життя продовжується, а любов можна чекати вічність, і чи буде вона ще в його житті? Та, напевно – буде! Та тільки він вже побоїться проміняти пристрасть однієї ночі на життя з розумною людиною. Та найголовніше  для Юрія одне, він точно знав, - Тетяна його любить справжньою, безмірною любов’ю. Ось так Юрій сидячи на дворі біля хати  курив, думав, зважував все і вирішив подзвонити Тетяні. В трубці почув знайомий голос;
-	Алло.
-	Танюша, пробач, що я довго не дзвонив, - затамувавши подих промовив Юрій. Та, може приїдеш до мене в гості з Андрійчиком?
-	Мовчання… А потім
-	Приїду юро. Приїду. Вибач будь ласка, я зараз трохи зайнята, годую маля, я перетелефоную. Тетяна поклала телефон. З очей линули сльози. Вона так довго чекала цього дзвінка. Та в голові було лише одне запитання: « А він мене любить?» Це питання не давало їй спокійно жити останні місяці. Воно немов виїдало її мізки, мучило душу, травило серце з середини… Любить чи не любить? Але їхати я мушу все одно, бо я не можу без нього. Не можу жити без його погляду, голосу, душі.
    Юрій Миколайович їхав додому з роботи. Він нічого не передчував, думав, щоб приготувати швидко на вечерю, бо втома давала про себе знати. Зайшов у хату, і почув,  що хтось є. Пахло пиріжками, капусняком і компотом. З кухні витираючи руки чистим синім полотенцем вийшла Тетяна:
-	 Вибач у мене залишились твої ключі.
-	Я знаю, -  посміхаючись відповів Юрій. Він підійшов до неї і ніжно обіймаючи за талію поцілував. І щось відчув… А де Андрійчик?  Я хочу його побачити. 
-	Спить у тебе в спальні.
-	То я піду, гляну.
     Тетяна здвинула плечима.
-	Як хочеш…
Юрій зайшов до кімнати. На дорослому ліжку обкладений від краю подушками лежав Андрійчик: білявий, круглощокий карапуз. Так і хотілося його вщипнути, полоскотати, та Юрій тільки потер долонями одна об одну і тихо промовив »Ух, все попереду». І повернувся на кухню. Смачна вечеря стояла на столі. Капусняк, смажені гриби, салат «шуба» і тонко нарізаний хліб в маленькій тарілочці.
-	Ти молодець, скільки наготувала? Коли ти встигла? Що з самого рання приїхали?
-	Ну, по-перше, що знайшла в холодильнику, те й маємо. А приїхали ми в обід.
-	Ну. То й добре. Значить в мене холодильник не пустий.
-	Ні, ти ж запасливий.
-	Ти забула ще щось.
Тетяна здивувалась:
-	Що саме? 
Юрій спустився в погріб і достав домашнє вино. 
-	Ось що! І поставив по центру столу щойно налите в пляшку виноградне вино. Тепер все!
Смачно повечерявши Юрій сказав Тетяні « дякую, не можна так багато їсти, а то потім важко працювати»
-	А хіба у тебе є якісь справи? – уважно запитала Тетяна.
-	Були… Та тепер вже ні. Цей вечір я буду присвячу тільки вам, занадто довго не бачилися. Прокинувся Андрійчик і почав плакати. Юрій Миколайович пішов до нього і все затихло. Він любив дітей і добре з ними ладнав, неважливо дорослі це були діти, чи зовсім маленькі. Тетяна почала прибирати на кухні. Вона трохи заспокоїлась, вино приспало її хвилювання…
     Була перша година ночі. Юрій міцно спав в залі, Андрійчик в спальні поки що на дорослому ліжку. Тетяна вийшла на двір. Нічний двір потопав у біло-рожевих айстрах і жовтогарячих невисоких чорнобривцях. Стояла золота осінь. Надзвичайно тепла, навіть ночі були ще не зовсім прохолодні. Пахло дощем… Тетяна глянула на небо. Серпанковий молодий місяць плив темним небом в осяяні чистих зір, здавалось життя пробуджується знову… Тетяна відчула, що вона щаслива, і раптом подумала « як добре, що я повернулася», вона тихенько прикрила двері і повернулася до Юрія, він ніби міцно спав, але прокинувся, обійняв її за талію, погладив теплою рукою по голові і промовив тихо на вушко «спи»





ID:  758816
Рубрика: Проза
дата надходження: 05.11.2017 11:02:21
© дата внесення змiн: 05.11.2017 11:02:21
автор: Людочек

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (254)
В тому числі авторами сайту (3) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
Синонім до слова:  Бабине літо
Маргіз: - Осіннє танго
Синонім до слова:  Вірний
Маргіз: - Вірний - однолюб
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Маргіз: - осяйна
Знайти несловникові синоніми до слова:  Вичитка
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мобілізація
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Рахманий
Mattias Genri: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Mattias Genri: - sliczna...
Синонім до слова:  видих
Наталя Хаммоуда: - Відди́х, зди́х.
Синонім до слова:  Вірний
Eyfiya: - Непохитний
Синонім до слова:  Вірний
levile: - Незрадливий Вірний
Знайти несловникові синоніми до слова:  Верлібр
Андрій Ключ: - Танцпро – танцююча проза
Синонім до слова:  Церата
Олекса Терен: - Обрус.
Знайти несловникові синоніми до слова:  видих
Enol: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Микола Холодов: - Кльова, Класна, Красна.
Синонім до слова:  Церата
Neteka: - Вощонка
Синонім до слова:  Церата
dashavsky: - Клейонка.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Церата
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Neteka: - Писана
Синонім до слова:  Прибулець
dashavsky: - Пришилепинець.
x
Нові твори
Обрати твори за період: