Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Мирослав Вересюк: Паралелі (публіцистика) - ВІРШ


Мирослав Вересюк: Паралелі (публіцистика) - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 26

Пошук


Перевірка розміру




Паралелі (публіцистика)

Мирослав Вересюк :: Паралелі (публіцистика)
Паралелі Спостерігаючи за сьогоднішніми протестними акціями під Верховною Радою, мені мимоволі пригадалися події осені 2013 року. Тоді в столиці теж проходили подібні заходи та мітинги, згадуючи які в мене виникли певні асоціації та спомини, якими захотілося поділитися. Пам’ятаєте, в жовтні – листопаді в столиці було два осередки протесту. На Майдані мітингувала молодь за підписання асоціації з Євросоюзом, серед яких було чимало студентів. Їх площадка була добре облаштована і організована, включаючи палатки для проживання, сцену з великою плазмою, потужну звукопідсилюючу апаратуру. Тут щоденно «запалювала» Руслана, лунала музика та різноманітні виступи. Ким і за які кошти проводилася ця акція, мені невідомо і досі. А на Європейській площі свою сцену облаштували опозиційні партії. Незважаючи здавалося б на більші можливості, їх майданчик не виглядав таким організованим та оснащеним. Тут на ніч залишалися лише охоронці сцени і багатолюдні мітинги проходили лише у вихідні дні і то завдяки приїзду людей з областей. На цих мітингах крім питання асоціації з Євросоюзом, лунали ще політичні вимоги та гасла. І хоч в суспільстві лунали заклики щодо об’єднання і спільного проведення цих акцій, та видно що в їх організаторів було своє бачення та мета. В цей час, десь на початку жовтня, побачила нарешті світ моя збірка громадянської поезії «Сполох», яка була підписана до друку ще в березні місяці. Вірші цієї збірки виявилися пророчими, як і сама назва та її оформлення. Вони були настільки гострими та актуальними, що викликали в співрозмовника не тільки захоплення, але і щирий подив, як таке можна було написати та ще й в цих умовах видати. На той час, завдяки соціальним мережам та своїй поезії я познайомився та подружився з такими патріотично налаштованими людьми, що ця дружба і досі викликає в мене захоплення. Якби мене запитали, хто серед ваших друзів є найбільш полум’яним українцем, я би не роздумуючи назвав Волошину Наталію Платонівну з міста Первомайська Миколаївської області. Надзвичайно мужня, смілива та справедлива жінка і з такою українською душею, що викликає в ворогів люту ненависть, а в друзів щире захоплення. Вона здолала страшну саркому і незважаючи на свої обмежені фізичні можливості, зробила і продовжує робити для України більше багатьох, фізично здорових людей. Якби в місті Первомайську була хоч трохи проукраїнська влада, вона повинна була би подати її на нагородження, як мінімум, орденом княгині Ольги за активну громадянську позицію, ту героїчну боротьбу за проведення чесних, справедливих виборів в 2012 та 2014 роках на горезвісному і скандальному 132 виборчому округу, її зусилля по створенню громадянського суспільства, відродження української мови в ворожому російськомовному середовищі, виховання синів-патріотів, які і сьогодні воюють у добровольчому батальйоні на Донбасі. Саме вона поширювала в соцмережах патріотичну поезію, мою та інших авторів і підганяла мене з виданням збірки. Виходила на мітинги в Первомайську з табуреткою, бо не могла довго стояти, читала вірші і роздавала їх пачками, власноруч роздруковуючи та розмножуючи їх на ксероксі. Люди слухали її та сприймали вірші краще за будь-які політичні гасла та заклики, а потім почала розповсюджувати на мітингах мою збірку громадянської поезії, кілька десятків якої я їй надіслав. Саме з її легкої руки, побачивши ту цілковиту увагу з якою люди слухають вірші, які вона читала на мітингах, сприяла наданню спонсорської допомоги кандидатом в народні депутати Аркадієм Корнацьким на друк додаткового тиражу в кількості однієї тисячі примірників. Натхненний її прикладом я було вирішив теж почитати свою поезію перед молоддю на Майдані. Тож узявши з собою з сотню примірників збірки поїхав в Київ. Але різниця між тим, що показували по телевізору та реальністю була разючою. Виявилось, що доступ до сцени жорстко контролюється якимись молодими людьми і ніякі доводи ними не сприймаються. Їх аргументи російською лунали буквально так: «Дядя! Здесь есть кому выступать, а твои стихи не интересны и никому здесь не нужны.» Сприйнявши це як прикре непорозуміння я вирішив діяти в інший спосіб. Та мої спроби перехопити і поговорити з Русланою, чи пройти на сцену, дочекавшись зміни охорони, успіху не мали. Тож прийшлося, упіймавши облизня, їхати додому і зайнятися розсилкою додаткового тиражу. Враховуючи, що цей додатковий тираж був цілковитою заслугою пані Наталі і що вона подружила мене ще з одним земляком – патріотом з міста Вознесенська – Соєю Олександром Миколайовичем, я переслав їм десь з 600 примірників збірки для поширення в їхніх містах. А ще розіслав збірку в Чернігівську, Харківську, Волинську, Тернопільську та Житомирську області і значна кількість розійшлася по Вінничині. Сьогодні вже важко пригадати достеменно ті слова, якими вони переповідали про враження своїх земляків від прочитаних віршів, але враження пана Олександра про його особисте ставлення і сприйняття цієї поезії я запам’ятав. І хоч він не давав мені дозволу на озвучення його слів, я все ж таки насмілюся це зробити майже дослівно. Одного разу ми спілкувалися по мобільному і він мені сказав: «В мене в спальні на тумбочці, що біля ліжка, лежить Біблія, а поруч твій «Сполох». Стидно признатися, але я закриваю двері спальні на ключ щоб ніхто не бачив як я плачу, коли читаю твої вірші!» Мабуть це найкращий і найсильніший відгук про мої вірші, який я будь-коли чув. Говорили, захоплювались і хвалили багато. Але таке признання від шестидесятирічного чоловіка важить набагато більше. За його ініціативи, та під враженням прочитаного, учасники молодіжного спортивного об’єднання «Отогава – до» в 2013 році подали мою збірку на здобуття літературної премії імені Василя Симоненка. Але конкурсна комісія з членів Національної спілки письменників України Черкаської області мабуть злякалася такої гострої громадянської поезії і просто не допустила збірку до участі в конкурсі. Вже потім, коли вознесенці цікавилися цією ситуацією, їм пояснили, що такого подання від них ніби то й не надходило. Про це мені стало відомо з їх слів вже на початку 2014 року. Аналізуючи ситуацію, що складалася в державі і в Черкасах зокрема, де губернатором на той час був горезвісний С. Тулуб, думаю, що ця письменицька братія, яка завжди облизувала руку з якої її годували, просто настільки боялася за своє корито, що злякалася навіть допустити цю збірку до конкурсу. Та здається, що голова цієї конкурсної комісії і самої обласної спілки на сьогодні не змінився і справно обслуговує вже нову владу. Не секрет, що переважна більшість митців, які стали членами спілчанських об’єднань десь до дев’яностих років, були агентами КДБ. Не могла ця контора випустити з під контролю таку надто важливу ділянку ідеологічної роботи. Спілки, які були створені компартією для контролю і впливу на творчих людей, залишаються діяти і сьогодні, навіть після заборони самої партії. Про свої невдачі та розчарування від вояжу до Києва і про невдалу спробу почитати зі сцени свої вірші я якось в телефонній розмові розповів пані Наталії. І яким же було моє здивування, коли згодом вона мені скинула світлину з Європейської площі де вона була учасником мітингу і роздавала мою збірку поезій. Уявляєте! Вона, зі своїм стільчиком, поїхала в Київ на мітинг і ще взялася розповсюджувати книжки , які я їй вислав по пошті. Потім сміючись розповідала, що при спробі виручити за збірку 10 гривень, бажаючих придбати її не було. Але коли роздавала безкоштовно, то брали по два, а то і три примірники. Ось ця світлина де вона записує на збірці номер мого мобільного телефону. Потім виявилося, що вона це питання скоординувала з побратимом по духу Олександром з м. Вознесенська і він теж крім поширення збірки в своєму місті, під час поїздок на протестні акції в Київ, теж роздавав цю збірку громадянської поезії. А зустрівся я і познайомився з Олександром Соєю вже безпосередньо на Майдані, десь в перших числах другої декади грудня 2013 року. До цього він мені телефонував безпосередньо з Майдану, розповідав про людей які були поруч, що він роздає мою збірку, про їх реакцію на вірші, про «круглі» від захоплення та подиву очі, їх вдячність та слова, щоб я остерігався, бо за такі вірші можуть зробити що завгодно. Тож його розповіді спонукали мене відчути цей дух Майдану. Надто магічне і привабливе було це явище. Тож захотілося самому поваритися в цьому казані, стати дотичним до цих процесів, що відбувалися в суспільстві, побачити все своїми очима та мати про це власну думку. Тож взявши з десяток збірок «Сполоху», кількість яких танула надто швидко, та прикупивши на базарі теплу в’язану шапку на якій, почувши, що я їду на Майдан, продавець зробив знижку в розмірі 10 гривень, чого я навіть і не просив, вирушив на залізничний вокзал. Вже на пероні в мене виникла перепалка з приводу Майдану, як в мене склалося враження з політруком у відставці. Вже навіть по цих двох випадкових людях можна зрозуміти, що ставлення до Майдану було суперечливе, якщо не діаметрально протилежне. Головним надбанням Майдану були люди. Люди надзвичайно добрі, щирі і відверті та без будь якого страху в очах. Тому звичайно, що мені захотілося познайомити їх з своїми віршами, передавши їх ведучим на сцену, а якщо поталанить, то і прочитати кілька самому. Сама сцена була серцевиною Майдану. Звідси лунали розпорядження і вказівки майданівським сотням, що робити, куди рухатися, які заходи по обороні барикад чи навіть розпорядку дня проводити. Звідси лунали молитви, виступи активістів і лідерів, звучали пісні і музика. Збагнувши це я вирішив поспілкуватися з ведучими, показати і передати їм кілька збірок, щоб вони могли заповнювати паузи читанням патріотичної поезії. Свята наївність! Мені навіть не зразу згадався гіркий досвід з студентського майдану. Виявилось, що біля самої сцени існує два рубежі охорони, один на підступах, а інший ззаду, вже в безпосередній близькості до проходу, яким піднімалися виступаючі на сцену. А від глядачів, спереду сцени, на віддалі метрів з сім, була металева огорожа. Так як мій вік та зовнішність сприяли в тому, що не викликали асоціації з якимось провокатором, чи навіть терористом, показавши книжки і пояснивши мету, мені вдалося вмовити та переконати молодих охоронців першого рубежу пропустити мене. Вони навіть підказали до кого звернутися на другім рубежі з моїм питанням. Та охоронці, які стояли вже безпосередньо за сценою, пропускати мене без пропуску категорично відмовилися. Таким чином я опинився ніби на нейтральній зоні між двома рубежами охорони, але біля проходу, яким йшли виступаючі підніматися на саму сцену. Звідти мене ніхто не проганяв, але і пройти далі змоги не було. Роздумуючи, що робити і як діяти дальше я побачив як по східцях з-за лаштунків сцени спускається комендант Майдану – Андрій Парубій. Так саме той Парубій, який сьогодні є Головою Верховної Ради. Простягнувши поверх невисокої металевої огорожі збірку я взявся пояснювати йому, що я є автором цієї громадянської поезії і хотів би прочитати кілька віршів зі сцени та передати її ведучим, щоб вони могли заповнювати паузи між виступами. Глянувши на збірку неждано А. Парубій сказав: «О, а в мене така збірка є!» Це було для мене несподівано, але і дало надію, що він її прочитав, тож не повинен був залишитись байдужим, тому продовжив переконувати його посприяти пропустити мене на сцену для виступу. І тут раптом з його вуст прозвучало, що він тут нічим не розпоряджається і ні на кого вплинути не може, а для виступу зі сцени проводять запис та реєстрацію в будинку профспілок. Почувши таке, що комендант Майдану нічим не розпоряжається і ні на кого не впливає, в мене просто відібрало мову. Потім він ще додав, що на Майдані є ще одне місце для виступів, яке називається "Вільний мікрофон" і показав рукою в протилежний бік, тож якщо я так дуже хочу виступити, то там це теж можна зробити. Згодом я таки розшукав цей "Вільний мікрофон". Таки комендант Майдану добре знав своє господарство і дуже добре розумів куди мене відсилає. Вірніше послав, по іншому не скажеш. Це виявився такий собі павільйончик, обладнаний мікрофоном та парою колонок. І знаходився він аж за знаком архистратига Михаїла. Біля нього тусувалося буквально кілька людей, двоє з яких відкривали і закривали цей осередок вільнодумства та видавали мікрофон. Молоді люди говорили в цей мікрофон якусь повну ахінею і їх слухали такі ж неадеквати в кількості пять чи сім душ. Це виглядало настільки абсурдно, коли читали прозу про якусь казкову кобилу, чи нефантастичну фантастику. Це швидше нагадувало клапан, де передбачалося випустити зайвий пар і дати можливість потішити власне самолюбств. Це був насправді "вільний мікрофон", бо цих виступів ніхто не слухав і саме це було його завдання. Вже згодом я вияснив, що це пані Наталя вручила мою збірку А. Парубію та і багатьом іншим опозиційним депутатам під час відвідин ними буремного 132 виборчого округу в м. Первомайську. Я теж на мітингах підписав і передав депутатам десь зо три десятки книжок. Вручив свою збірку з номером телефону і Володимиру Яворівському. Здавалося, що вже хто-хто, а літератор повинен відгукнутися, адже така поезія не залишала байдужим нікого. Вона або викликала захоплення, або піну з рота… Тепер я розумію, що з депутатів збірку не прочитав ніхто, та навіть не відкрив! Не прочитали її ні А. Парубій і ні В. Яворівський. Політика це їхня робота, а мета – влада, як спосіб збагачення. На превеликий жаль ті хто насправді любить Україну, її патріоти, в політику не йдуть! Вони йдуть на барикади і на фронт! Тож нам треба змінити цей вектор руху і саме такі люди повинні прийти в політику та зробити Україну українською. А буде вона українською, то буде і багатою і квітучою і європейською. Не пробившись на сцену напряму і цього разу, вирішив попробувати це зробити через попередній запис. В будинку профспілок, на другому поверсі праворуч за столом сиділа дівчина та хлопець. Саме вони здійснювали цю функцію. Від них я почув, що на сьогодні весь час для виступів вже розписано, та на завтра і післязавтра теж. Записали аж на третій день десь після 16 –ї години. Ніякого підтвердження на руки, що цей час для виступу заброньовано саме за мною не дали і яким чином та на підставі чого я зможу пройти контроль перед сценою, було незрозуміло. А так як виступ був запланований аж на третій день, то ці питання вияснити більш детально я вирішив вже в день виступу. Саме в ці дні на Майдан приїхали і патріоти з Миколаївщини, серед них і Соя Олександр Миколайович з яким я в телефонному режимі був знайомий. По телефону домовились де зустрітись та як впізнати один одного. При зустрічі він виявився доволі моложавим чоловіком інтелігентного вигляду. Він розповів, що це не перша їх ротація на Майдані, що зараз більш менш спокійно, а минулого разу прийшлося відбивати штурм силовиків під час якого багато палаток і їх в тому числі, було спалено. Тож їх тепер прихистили хлопці з Донбасу. Їх велика армійська палатка на дві буржуйки стояла ліворуч від сцени і недалеко від барикади, яка перегороджувала Хрещатик. В нас було багато спільних тем для спілкування, так як ми однаково сприймали навколишні події. Тож щоб мати змогу більше поспілкуватися, він запропонував мені переночувати в їх палатці. Зі сцени цілодобово лунали якісь виступи та музика. Багато виступів були настільки недоречними і заяложеними, що їх зовсім не хотілося слухати. Вночі ведучою на сцені була Руслана. Дивлячись на це гоцання і слухаючи те, що лунало зі сцени, Олександр сказав, що було би набагато краще і доречніше щоб замість цього всього лунали твої вірші. «Чому ти не хочеш почитати свої вірші зі сцени? Знаєш як їх будуть слухати?!» - запитав він мене. Тож прийшлося розказати про свою спробу це зробити та , що з того вийшло. Я розповідав та бачив по виразу обличчя, що він мені не зовсім вірить, чи може не розуміє як таке могло статися. Взявши в мене збірку почав на розвороті писати звернення до Руслани, щоб запросила на сцену автора цих віршів чи прочитала їх сама та зробив закладки тих, які його найбільш зачепили. Побачивши охорону і зрозумівши , що пройти за лаштунки сцени йому дійсно не дадуть, він виріши закинути книжку під ноги Руслані. Дочекавшись коли вона знову вийшла в ролі ведучої, кинув книжку на сцену голосно вигукуючи:» Руслана прочитай звернення! Руслана візьми книжку в руки!» Та Руслана не звертала ніякої уваги ні на його вигуки, ні на книжку, яка лежала перед нею, трохи правіше від середини сцени. Тож мій товариш ніяк не міг заспокоїтися. «Вона її підніме і прочитає! Обов’язково прочитає!» - переконував він сам себе. Пройшло пару годин, а книжка лежала на тому самому місці. Дивлячись на якісь абсолютно недоречні виступи, які лунали зі сцени в цей час, обуренню мого товариша не було меж. Тож він взяв в мене ще одну збірку і взявся писати на ній нове звернення до Руслани. Невдовзі на сцені лежало вже дві збірки, на яких був зазначений мій номер мобільного. Та так їх до самого ранку ніхто не підняв і на наступний день, ні в послідуючі, ніхто не передзвонив. Я хоч і розумів, що зусилля мого товариша марні та не робив спроб його зупинити. Він би мені просто не повірив і не зрозумів. Лише на другий день відвідавши будинок профспілок і побачивши в дії цей механізм попереднього запису він здався. На сцені повинні були сяяти лише вожді на фоні сірих облич. На спомин про ці події в мене залишилось лише дві світлини зняті на старенький мобільний одного з побратимів. Вони не дуже виразні, але дорогі як пам'ять. З огляду на прожите, я інколи запитую себе: "Якби все повторилося, чи поїхав би я на Майдан"? І сам собі відповідаю, що поїхав би! Обовязково поїхав би! Тільки заради того щоб побачити ці очі простих людей. Очі в яких немає страху, очі, які світяться щастям. м. Вінниця 02.11.2017 р.

ID: 758434
Рубрика: Вірші, Нарис
дата надходження: 02.11.2017 20:14:15
© дата внесення змiн: 02.12.2017 23:46:16
автор: Мирослав Вересюк

Мені подобається 7 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (514)
В тому числі авторами сайту (10) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.




КОМЕНТАРІ

Lana P., 20.11.2017 - 18:30
Дякую за цікаву розповідь.
 
Мирослав Вересюк відповів на коментар Lana P., 04.12.2017 - 22:45
І Вам дякую, що прочитали. Публіцистика сприймається по іншому.
 
Радченко, 03.11.2017 - 15:23
Боляче читати, бо ще раз Ви своєю розповіддю підтвердили — політики живуть в іншому світі. Світі влади і грошей. Їм не цікаво, що думає звичайна людина, якій болить серце за долю України. 17
 
Мирослав Вересюк відповів на коментар Радченко, 04.11.2017 - 23:09
Колись, ще живучи в зовсім іншій країні, мені здавалося , шо державні мужі, це дуже розумні люди, які завдяки цьому опинилися на вершині. А тепер я вже розумію, що вони не розумніші за нас. Вони спритніші і хитріші, та нахабніші. Тож тепер вони мені дуже нагадують сперматозоїдів, яким розум не потрібний, а спритність і нахабство. Тому порядні і чесні у владу не йдуть, а той розум, що у нас вроді би є, починає глючити під час виборів, та і ці "сперматозоїди" ще й створюють такі закони і умови, що майже обовязково заглючит. Принаймі в багатьох.
 
Ганна Верес, 02.11.2017 - 21:28
Дякую Вам, Мирославе, за щирість і справжню українську позицію. А ми всі думали, що то наша революція була, а вона виявилася не зовсім нашою. Наші були тільки жертви, а здобутки потрапили Парубіям і йому подібним. Я теж написала цілу збірку- поетичний щоденник Майдану (103 вірші). Видала за свій кошт у 2014році, передала у Київ для музею Революції гідності, а моя знайома не знайшла, кому її й віддати. Зрада настала значно раніше, ніж ми її відчули.
Але правда переможе все. 12 12 12 16 17 give_rose
 
Мирослав Вересюк відповів на коментар Ганна Верес, 04.11.2017 - 22:57
А вона і була наша. Якби ми її не зробили, то Україна таки стала би Малоросією. Тільки ми чомусь думаємо, що обравши владу, вона все зробить за нас і розходимося садити картоплю. Не зробить! Владу треба тримати за кадик і весь час давати її зрозуміти, що наша рука на її горлі. А в мене крім згаданого "Сполоху" в 1915 році вийшла збірка громадянської поезії "Горнило", яка фактично теж є хронологією подій на Майдані в 2013-14 рока і початку війни 2014 року.Вірші на моїй сторінці так і викладені під назвами цих збірок. А ось готую нову збірку да відображено події 2015-17 років. не можу визначитись з назвою... Все роблю власним коштом. Інколи руки опускаються, але подумаю, що хлопцям в окопах ще важче і продовжую. А це виходить мій окоп. Нічого. Вода камінь точе! Відібємося. Правда за нами і перемога буде теж.
 
Чайківчанка, 02.11.2017 - 20:57
give_rose 12
 
Мирослав Вересюк відповів на коментар Чайківчанка, 04.11.2017 - 22:39
hi give_rose
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Телепень
Milaya vsem: - Дурень,олух
Синонім до слова:  Лавка
Наталія Ярема: - крамниця
Синонім до слова:  крісло
yaguarondi: - фотель
Синонім до слова:  Телепень
Олена Жежук: - Тугодум
Синонім до слова:  Мереживо
Батьківна: - Куруночка
Синонім до слова:  пілігрим
Олекса Удайко: - мандрівник, проманин, блукар, бурнака...
Синонім до слова:  Вікно
домінік де україна: - облачко (лемківсий діалект)псня Христини СолоВій
Знайти несловникові синоніми до слова:  пульт телевізора
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Довкілля
Юхниця Євген: - кружньо
Синонім до слова:  Довкілля
Олекса Удайко: - навколишнє середовище
Синонім до слова:  крісло
Олекса Удайко: - :P дзиглик
Синонім до слова:  Довкілля
Юрій Шибинський: - Оточення
Синонім до слова:  пілігрим
Юрій Шибинський: - Подорожній
Синонім до слова:  Лавка
Георгий Данко: - Магазин, кіоск, генделик, пив-бар
Синонім до слова:  Вікно
Георгий Данко: - Дірка у стіні (прямокутна, обо коло)
Синонім до слова:  збагнути
Георгий Данко: - Ушурупити, задіодити, спіймати думку
Синонім до слова:  Телепень
Георгий Данко: - Далекий пінь, вайлуватий, дурень
Синонім до слова:  збагнути
Ярослав К.: - Усвідомити
Синонім до слова:  збагнути
Хлопан Володимир (slon): - осягнути, дійти
Синонім до слова:  Телепень
Хлопан Володимир (slon): - споживач теле пропаганди
Синонім до слова:  Мереживо
Юрій Шибинський: - Живопліт
Синонім до слова:  збагнути
Юрій Шибинський: - Второпати
Синонім до слова:  пілігрим
Евгений Познанский: - Богомолець
Синонім до слова:  крісло
Георгий Данко: - середовище проживання ложемент для сідниць
Синонім до слова:  Телепень
Вітрисько: - Мантелепа
Синонім до слова:  Телепень
Юрій Шибинський: - Глупак
Синонім до слова:  крісло
Наталія Ярема: - сідушка
Синонім до слова:  крісло
Юхниця Євген: - Подушка на ніжках, Сідалка-пери́нка
Синонім до слова:  Ризик
Юхниця Євген: - По-лезу
Синонім до слова:  крісло
Проффи: - Табурет, сідало, гойдалка, пуфік.
Синонім до слова:  крісло
БылОсніжка: - стілець
Синонім до слова:  Мереживо
євген уткін: - пле́тиво
Синонім до слова:  крісло
євген уткін: - сідало з перильцями́
Синонім до слова:  Вікно
євген уткін: - просвіт (він і є просві́т)
Синонім до слова:  Хліб
Svitlana_Belyakova: - Всьому голова
Знайти несловникові синоніми до слова:  на дай не звикай а як просить то треба своє носить
: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  крісло
Еволюція Сайту Поезії: -
Синонім до слова:  Ризик
Борисовна: - лізти проти рожна
Синонім до слова:  пілігрим
Борисовна: - паломник, місіонер
Синонім до слова:  Лавка
Борисовна: - Синонім до слова: Лавка Ослін, ослінчик.
Синонім до слова:  Чоловік (мужик)
Оксана Батицька: - хлоп чолов яга
Синонім до слова:  Мапа
Оксана Батицька: - план (плян-діал. бойк.), шифровка
Синонім до слова:  Вікно
Оксана Батицька: - світопросвіт, світлопросвіт
Синонім до слова:  Мереживо
Svitlana_Belyakova: - павутинка
Синонім до слова:  Чашка
Марічка :): - Блюдце
Синонім до слова:  Мереживо
Марічка :): - Корунок, гаптунок, плетиво
Синонім до слова:  Телепень
Марічка :): - Недотепа
Синонім до слова:  Туман
Марічка :): - Імла, імлистість, світанкова мла
Синонім до слова:  Війна
Svitlana_Belyakova: - людожерка
Нові твори