Українська славна біла хата…
Тиха пристань для стількох доріг…
Тут духмяний запах рути-мяти
І спориш, що пнеться на поріг.
За вікном – гаптовані фіранки,
В хаті – білена до свят велика піч.
Спів дзвінкоголосих півнів зранку
Й тепла солов’їна літня ніч.
На стіні – намолена ікона
Кутається бережно в рушник…
Наче скарб і захист, охорона,
Перший у нещасті рятівник.
А під нею – пожовтіле фото
Рідних, справжніх, дорогих облич –
Тих, що пронесли ознаку роду.
В літопис життя їх свій поклич.
В свято пахне хата пирогами,
Теплим хлібом, медом, молоком.
Й теплі, зашкарублі руки мами
Стомлено вмостились за столом.
Мамина, бабусина присутність…
Хтось, можливо, з них уже не тут.
Але саме тут – духовна сутність,
Головне в житті – молитва й труд.
Українська славна біла хата…
Скатерка, ослінчик, рушники…
Не забудь додому завітати,
Де живуть або жили батьки.
Де пройшло дитинство безтурботне
Росами босоніж по траві.
Де все справжнє, хоч тепер не модне,
Бо з’явились цінності нові.
Ти ж не забувай про рідну хату.
Час знайди, відвідай, погостюй,
Обніми рідненьких маму й тата,
І тепло в душі своїй відчуй.
Розбуди в ній щирість і довіру,
Справжність ту, що нам дали батьки…
І надію, і любов, і віру…
Не знімай з ікони рушники…
Велике Вам спасибі за таку високу оцінку! А написати цей вірш мене спонукала віднедавна самотня хатина... Все більше стає їх у наших українських селах... Дуже болюча тема.
З Новим роком Вас! 
