Ой прокинься, Україно,
Синів вільних мати!
Скільки можна ще у шлеях
Дітей сповивати?
Тож – ПОВСТАНЬ, Велика Нене,
Бо ти маєш сили
Такі, що як Божа правда,
Розірвуть могили!
Душі звільнять, соколині.
І вже запанують
Сини вільні в Україні.
Й неправду зруйнують.
***
Влада грошей проковтнула
Нині наші ДОЛІ
Син - розп’ятий, а матуся –
Стогне у неволі.
Плаче й дивиться як хату
Розривають люди.
Чужі люди!
бо душею
Та серцем -іуди.
За скільки ж вони продали
Нашу Україну?
За скільки ж діжок пропили
Волю Соколину?
Он рахують…та в кишені
Гроші вже ховають!
У офшорах, кров гарячу , кров Святую,
Дужо відмивають!
Продають, запродають,
Мов стару могилу,
Розкопують, розривають,
Душу нашу милу.
Голубоньку сизу, душу!
Якби ж вони знали,
Що і свою:
Капшуру діряву
Навіки запродали!
***
Ой щоб же вас та й недоля била
Блискавою в боки!
Щоб не мали сили зробити
Бодай малі кроки!
Бо ж…
Ті садочки,
ті озерця,
річечки ,
білявії хати
Ті, звичайні наші хати,
-не олігархів палати…
За що їх знов руйнуєте?
За що отая дитина
Вмирає на Сході?
За землю? З правду гине?
Та ви ж її вже продали,
Ногами затоптали!
А мати старую завчасно
Та й в домовину поклали.
Та гуляйте, все пропивайте!
А мати – най плаче.
-"Яка мати, на чорта?
Не чую, не бачу…
За гроші й владу
Продамо , затопчемо. оту стару хату!
І вас -знищемо
Бо ми – упирі, бо кров людську
Народжені смоктати!!!
То що нам та Україна?-
Дітей вільних мати…
«А хто та й лишиться в живих –
підріжемо крила…»
Отака то твоя доле,
Україно мила?
Он диви:
–Тобі кайдани несуть
Пани-«всюди-кради»!
Будеш, мати, в своїй хаті
Знову замерзати.
Невже то –тебе Бог із злиднями
навіки вінчають?
Молилася, молилися, діти…
А щастя не мають.
Може довго молилися?
Та занадто часто поклони били?
Краще б взяли та ворога
Вночі задушили!
Та й рвали його тіло жирне,
Та ногами топтали.
Добре ж МИ із з козацтвом
Колись погуляли…
Святослава згадайте,
Нащадки великі.
Та Богдана Згадайте.
Не рятівні якби ліки…
То не зради б - а ради ми
З вами вже мали.
Та над Світом як щит
Правди й Волі стояли.
(А. Букреєва )
