химерною тугою
невимовно провідчуваю -
щорічна відправа осені
нагадує про вигнання з раю...
парки-ліси-гаї:
заполонили місто
утаємничені місти*
її
Містерії
осені
ритуальне таїнство-таємниця:
всі дерева, наче жерці і жриці,
посвяченики і посвячениці,
чи достойні ста́́рці-отці –
чинять обрядоді́ї культові:
возносять чаші, по самі вінця
повні багряними і золотими
напоями –
настояними на забудь-траві…
пий…
слухняно спиваю –
і забуваю
де шукати?..
не знаю,
не знаю –
зворотної стежки до літа-раю…
…линуть долу густі,
багряні і золоті,
зажури-туги Богопокинутості…
Богозоставленос-ті
де?
стежина до саду-гаю –
до рідного дому, якого немає…
23.10.2017
*місти – утаємничені учасники містерій
дякую, Наталю осінні печалі і туги - світлі і не дуже, вони не мають логічних пояснень - певно, причина таких явищ перебуває десь у "тонких сферах" людської душі - може, ці печалі осінні - відгомін Боговіддаленості нашої через прадавнє видворення з раю, а природа, в"янучи, то вона нам співчуває отак... і справді - на все свій час, як Ви і зауважили
так-так... слідом зима - як символ смерті, яка з"явилася в результаті вигнання... але потім - весна! яка є свідченням того, що Бог залишився з людьми - через милосердя і Любов Його до нас - отакі аналогії