Ти мене запалив, засвітивши в мені ту іскринку,
Сколихнувши невидимим вибухом душу і тіло.
Я вхопилась за тебе, немов за тонку соломинку,
Ти мене не рятуєш…. Я просто шалено горіла…
Ти мене засвітив, жаром що пропікає до болю,
До солодкого болю, до крику, у кожному нерві…
Ендорфіни, що просяться й рвуться крізь шкіру на волю,
І до шепоту «Хочу…», а потім солодке «Не треба…»
Ти мене засвітив, й палиш наче на вогнищі відьму,
Ту звабливу, що чарами зводить із розуму враз.
Ну й пали… Я у снах несвідомо до тебе ще прийду,
І узявши за руку поведу в нереальний екстаз…
Все що лине по тілу, змішалось в шаленім потоці,
І метелики збуджені б’ються в судинах крильми.
Моє тіло вдаряється в пристрасть на кожному кроці,
Почуття всі в одне. Зараз «Я» - це хвилююче «Ти».
Впало все. В темноті бачу лиш дивні зорі.
Твої руки мов Всесвіт, і обіймів той лагідний шквал.
І сплетіння очей, ми удвох в цей момент мов прозорі.
Ти погасиш вогонь. Тліє ніжний, і збуджений жар...
