І не сподівалась , так захворіти.
В моїй любові підростали діти.
Тішилась, раділа і не розуміла,
Що уже так тяжко захворіла.
Що важка хвороба мене не покине.
І що мучить буде мало не до згину.
Думала я сильна і в двобій вуступила,
Але марно...бо болячка добре причепилась.
У важкі хвилини:відчаю і горя,
Думки брали гору туги й непокори,
Отоді сльозам я надавала волі,
Й тихо , непомітно підкорялась долі.
Серце не корилось, душа розривалась
Свідомість не хотіла відразу здаватись.
Я собі сказала: "що я сильна дуже,
І перемогти це - все мені байдуже".
Брала приклад я в вольової жінки
Жінки - поетеси, жінки мов пташинки
Яка болі свої тамувала.
В жагучій людській любові.
Вона серце своє віддала,
Душу людям подарувала,
Біль і тугу в вірші переливала
Скільки сил мала , стільки й працювала.
Якже й мені мені цього всього навчититись,
Щоб любов в своїх і чужих дітях лишити.
Щоб передати їм без ваганння
Моє щире, палке зізнання.
