Як піду із життя , то про мене розкажуть берізки,
що колись посадила я їх у своєму саду,
і солдатські , облущені часом , старі обеліски,
до яких я ніколи уже навесні не прийду.
У останню дорогу мене проведуть старі верби,
що , схиливши гілля , засумують і зронять сльозу.
Якби можна було , то навіки із пам"яті стерла б
усі рани й з очей наболівшу прозору росу...
Як піду із життя, то про мене розкажуть осики,
із якими колись розмовляла ще бувши дитям.
І , можливо , у пісні згадають хоч словом музики,
коли казка скінчиться ота , що ми звемо життям.
Закурличуть із тугою в небі осіннім лелеки,
яких люди шанують за вірність єдиній землі.
Я за ними полину у вирій далеко - далеко
і розвіюсь над світом в прозорій і чистій імлі.
...Час так швидко спливає , його вже назад не повернеш,
що посіяв в житті, те по смерті своїй і збереш,
І тобою колись в чисті душі покладені зерна
проростуть , і ти знову із ними у світ цей прийдеш....
Прекрасний твір, мудрі думки. 
