Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ніна Незламна: Дві сестри / проза / - ВІРШ


Ніна Незламна: Дві сестри / проза / - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 24

Пошук


Перевірка розміру




Дві сестри / проза /

Ніна Незламна :: Дві сестри / проза /
Там, біля поля, в рядок тополі стрункі й величні…. Тягнуться до самого села, воно ж розкидане по пагорбах, схилилося до річки. А в самій низині став, широкий, широкий, ледве розгледіти, що росте по іншу сторону. Та добре видно лебедів, вони один до одного голівки схилили, немов про щось шепочуть, застигли на одному місці. А вода від вітру рябить і де – не - де круги по ній, вона така чиста, що здалеку видно водорості, а де їх немає видніється дно і зграйки маленьких рибок, весь час кудись поспішають. А зовсім близько, попід чагарник і зілля, по воді, немов розкидані, водяні лілії. Ранкове сонце кидало перші промені до землі.. Миколка спостерігав за поплавком в воді , який час від часу колихався від вітру і течії. Тут, зовсім поряд, били джерела, вода прохолодна, часом, аж промерзне та він звик. Але клювало добре, тому й рибалив тут, кожного дня приносив додому рибу. Це такий гарний улов, коли зранку, а потім сиди, хоч цілий день майже нічого не піймаєш. Та він і не переймався дуже, цієї риби було достатньо, щоб зварити юшки та посмажити. А іншого разу стільки наловить, що навіть занесе тітці Надії і дядькові Степану. Правда він трохи соромиться туди ходити, бо там є дві дівчинки Наталка і Ніна. То він соромиться при дорослих, а так ні. Коли дівчата купаються в ставку, чи часом біля річки засмагають, підходить, спілкується і щось цікаве розповість. Він старший за них на два роки, йому минуло дванадцять. Миколка схожий до мами, чорнявий, а очі сині, як волошки, зростом вдався до тата, височенький, як на свій вік. Між дівчатками різниця тільки рік. Обоє світлоокі, колір волосся теж схожий, світло русявий з рижим відтінком. І зростом однакові, і одна, і друга мають по обличчі веснянки. Наталка старша, трохи пишніша і добріша, завжди уступить, якщо виникає якась суперечка. А про Ніну цього не скажеш, особливий, жорсткий характер, ще змалку непосидюча, вередлива і хитренька. Намагалася в усьому бути лідером, часто ображала сестру, а іншим разом, як хтось пригостить цукерками, ніколи порівну не поділить, завжди візьме собі більше. Дівчатка у школу пішли в один клас, так вирішили батьки. Миколка жив з мамою, він народився коли розпочалася Велика Вітчизняна війна. Батька знає тільки на фото, він загинув взимку, в кінці тисяча дев`ятсот сорок першого року. Тяжко матері одній виховувати сина та, що поробиш…. Часом треба чоловіка вдома, напиляти дрова, чи, щось полагодити біля хати, ото, як був меншим, все бігав до дядька Степана, батька дівчаток, щоб допоміг мамі. А той лагідно погляне в очі, усміхнеться, погладить по голові і скаже, -Гаразд синку, прийду. І хлопчикові так тепло на душі, часто думав, от би мій тато був живий, напевно б теж такий був. Було ввечері прибіжить до мами, присяде на коліна , обійме і просить, щоб розповіла про тата. Вона ж кожного разу, витирає сльози і довго розповідає, доки почує сопіння сина і вже вкладе спати. Дружба дітей , як те сонце, щодня разом. В інше село ходили до школи, навпростець чотири кілометри, воно, то нічого коли погода гарна, а коли восени дощами заливало, було кепсько , бо сиділи на уроках в промоклих шкарпетках, чи в онучах. Не кожен тоді мав добротне взуття, все якісь низенькі черевики. Ще скрутніше було взимку, як завіє! Світу білого не видно! Такі пагорби сріблястого снігу понасипає, що застрягали, аж по пояс. А часом навіть не виходили з хати, не йшли до школи, коли мороз за двадцять, всі грілися на печі. Пройшов час ..... Весняний теплий день нічого поганого не віщав. Четвертий клас здригався від галасу, захворіла вчителька з математики. За дорученням завуча школи прийшла учениця дев`ятого класу написала на дошці самостійну роботу. Приклади і задачі розділила на два варіанти, в класі настала тиша. Дехто справився швидко з завданням, а дехто вертівся, просив, щоб дали списати. Наталка вже зробила самостійну роботу, Максим, який сидів через ряд, шепотів до неї, щоб передала свій зошит. Та ж намагалася не звертати уваги, хоч і не було вчительки та вважала за потрібне бути дисциплінованою. Дівчинка сиділа ледь з повернутою головою в вікно, раптом ручка з пером влетіла в бік ока. -Ой, - пролунало на весь клас. Діти завмерли від несподіванки, Наталка підтримувала рукою ручку, з під якої текла кров. Ніна з переляку побігла до директора школи, вже слідом за нею бігла медсестра. На той час в селах, яка там була медицина, невеличкий будинок, в якому і поліклініка і лікарня. Ручку звичайно з пером витягнули, але дівчинка зосталася понівеченою. Хоча вона на нього і бачила не погано, але біле більмо затягнуло все око. Максим, хлопець був з іншого села, батьків визвав директор школи, просили вибачення за те ,що сталося. Та це нічого не дало, щоб виправити, бо вже не повернути звичайного вигляду ока. Після того випадку Миколка був охоронцем дівчаткам, навіть в школі на кожній перерві підходив до них. Йому було шкода Наталки, все намагався розвеселити дівчаток та все ж більше йому подобалася Ніна. Хоча дівчина була з каверзним характером та вона йому , ще з дитячих років більше подобалася. Микола закінчував восьмий клас, справжній парубок, так казала на нього мама. Послала його до дядька Івана, це двоюрідний брат матері, щоб навчив водити машину, той возив голову колгоспу на УАЗі. Час плинув… Дружба продовжувалася, без ніяких пригод, все завжди в трьох. Корови пасти, чи то в поле сапати буряк, чи кукурудзу, ніякої роботи не боялися. А вже, як старші, на току, засмаглі, веселі дівчата, хлопець же все більше задивлявся, любувався Ніною. А Наталка кидала ревнивий погляд, дівчина відчувала до нього ніжність і більше турбувалася про нього, чим сестра. Коли була спека , приносила з дому компот, він дякував, жартував з нею, думав Ніна приревнує та вона тільки усміхалася. Пройшло два роки…. Текля чистила рибу і дивилася на сина, -Чому зажурився, синку, щось трапилося в тебе? Здається все добре, навчився водити машину. Не оглянешся вже й останній дзвоник в школі. Все добре, вам зараз легше жити, чим ми жили. Тішся синку, дякувати Богу, війни немає, тож підеш відслужиш, як годиться, все буде добре. - Як там, у Надії справи, приїхала з Москви? Добре навчилася торгувати, має комерцію, сало у людей скупить, повезе продасть, сюди ж ситець везе, якісь хустинки. Все для дівчат, прямо принцеси, найкраще одягаються в селі. -Та вони хочуть в містечку хату купити, дядько Степан піде працювати на залізницю, він же гарний слюсар, говорить, що пообіцяли в депо взяти. -А ,що Ніна? Ти ж бачу давно по ній сохнеш…. -Мамо, давай не зараз, ми всі разом, з молоддю. Але вона гарна та чи не вискочить заміж , доки я відслужу. А зараз одружуватися, ще рано, боюся поїде в місто, загордиться, не захоче зі мною діла мати. Микола часто мріяв про стосунки з Ніною, якось навіть на побачення запросив, вона тільки усміхнулася, -Ми майже кожного дня з тобою на побаченні, хіба не так? А потім тихо сміється і так хитро позирає, що ледь стримується, щоб при всіх голосно не засміятися. Дівчата закінчували школу, а Микола йшов в армію. У сестер були плани навчатися в районному містечку на лаборанта. Наталка і Ніна, і тут, як завжди разом, хоча Ніна мріяла піти в торгівлю, щоб переїхати жити в обласне місто та батьки наполягли ,щоб в училищі навчалися разом, а там, час покаже. Микола писав одного листа на двох, все розповідав про службу, розпитував, які новини в селі ? Писав, що дуже скучив за обома і дуже хоче додому. Але в листах більше звертався до Ніни, вона ж з цього лише сміялася і жартувала, - Ой любов моя! Чи будеш моя?! Ха! Ха! Ха! Ой, як зворушливо! Одного разу, отримавши листа, Наталка запитала Ніну, -Ну коли ти будеш їхати в місто? Хай би вже прийшов з армії Коля, то ми б з ним побралися. Ніна від здивування відкопилила губу, витріщила очі ,запитала, - Ха! А у вас, що любов? Щось я не помічала? Чи може ти з ним вже цілувалася? Хитро оглянула її з ніг до голови, а потім гучно засміялася. -Та ні , але думаю, що він до мене не байдужий. Та і я старша за тебе, тож маю вийти заміж перша, - хвилюючись відповіла Наталка. -Не знаю, що тобі сказати…. Він якось мене на побачення запрошував та я відмовила, я собі з сільським не хочу діла мати, от би якогось військового зустріти, щоб квартира в місті. А він, тим паче, шофером працює, все від нього несе соляркою, завжди замурзаний, після нього треба прати засмальцьовані речі. Ні! Це не моє. Тож можеш з ним закрутити, як прийде з армії, він мені не потрібний. Вечоріло… Сонце загубилося між хмар небо встелене сірими і чорними хмарами. Легенький вітерець просушував землю після дощу. На лавці під хатою сиділи декілька дівчат, перед ними хлопець бринькав на гітарі . Ніна зачаровано дивилася на нього, мило всміхалася, в очах мерехтіли яскраві вогники. Сергій, приїхав з батьком, з Криму, в гості до баби й діда, вони жили тут, по – сусідству. Дівчата відразу звернули увагу, коли на лавці біля двору почули звуки гітари. Він вперше приїхав сюди, тому й нікого не знав, йому на вигляд, було вже добрих років двадцять п`ять. Розказував, що служив на флоті, працює в порту диспетчером. Ніна, взнавши все це про хлопця, не зводила з нього очей. Чорні брови, карі очі, - наспівувала дівчина під ніс, - Якби ж мені вами та заволодіти. Кілька днів поспіль Ніна ввечері прогулювалася з Сергієм наодинці ,він взяв адресу, обіцяв написати. Та, як кажуть, - » У воду канув, ні слуху ні духу». Цілий рік дівчина виглядала поштарку та так листа від Сергія і не дочекалася. Пройшов рік….. Одного літнього вечора Микола повернувся зі служби, все у мами розпитував, як тут , що нового в селі ? І в першу чергу запитав, чи Ніна заміж не вийшла, бо останнім часом на листи відповідала Наталка. Мати плакала від радості, що вже відслужив, тішилася, що буде вдома помічник. -Все добре синочку, ти довго не гуляй, одружися, підуть дітки, веселіше буде в нашій світлині. -Добре мамо, добре, думаю після жнив засватаємо, а там і зіграємо весілля. На вулиці ввечері гучно, ведуть розмови хлопці і дівчата, тільки й мови, що Микола прийшов з армії. Наталка одягла найкрасивіше плаття і колоском заплела косу. В руках тримала капроновий рожевий шарфик, який їй дуже пасував до обличчя і зливався з кольором сукні. Ніна, не переймалася вбранням, не відчувала таких хвилювань, як Наталка. Вона все ж мріяла переїхати в велике місто, жити шикарно, мати квартиру, машину, ходити в театри. Микола на відстані усміхався до всіх, привітався і пригощав цукерками » Барбарис». Наталка не зводила очей з Миколи, вона його давно кохала, тільки боялася зізнатися Ніні. Він підійшов до сестер, став посеред них, обхватив руками, одну, а потім другу і поцілував по черзі в щічку. Задоволено дивлячись на всіх дівчат, усміхався, -Ой! Які ж ви гарні, немов троянди, красуні наші ! Де тільки не був, а кращих, чим наші дівчата ніде не бачив. Того вечора неначе й не було для Наталки, час так сплинув швидко, все юрбою слухали розповіді Миколи. Він відслужив в Казахстані, всього надивився, як там люди живуть, як відносяться до жінок, було ,що розказати… Ніч тихо спустилася на землю….. Небо прикрасилося яскравими зірками, а місяць тарілкою мінливо переливався , світив все ясніше і ясніше. Його світло обливало землю синявим цвітом, десь недалеко з садка линув спів соловейка. Було пізно, сестри спішили додому, щоб не було від батька прочуханки. Він ранком завжди сварився, коли гуляли допізна , на другий день не давав довго поспати, все знайде якусь роботу. Літо збігало до кінця… Жнива закінчилися давно та на току робота, ще кипіла. Микола працював на вантажній машині, перевозив зерно повертався додому дуже пізно, не було часу на вечорниці. Одного раз , у вихідний день молодь, як завжди зібралася ввечері, хтось з хлопців навіть приніс гармошку. Весело було, хлопці ,щось розказували, жартували, дівчата, одна перед другою наспівували частушки. Микола стояв поруч з сестрами, як завжди був уважний, весело спілкувався. А потім між словом проговорив, -Думаю мені пора одружитися, досить, нагулявся. А потім до Ніни, -А, що сватів з хати не виженуть, як прийду? Та хитро зирнула, -У нашій хаті є дівка на виданні, чому ж виженуть. Та і загалом ми завжди раді гостям. Наталка розчервонілася і випалила, -Ми давно рушники вишили, тож чекаємо. Вже всі поспішали додому… Мама, ще не спала, коли Микола зайшов до хати, вона щось шила на швейній машинці. -О, так пізно працюєш! Все тобі не спиться! Взяв маму за плечі, -Ну, що підемо сватати Ніну? -А ти з нею поговорив, вона тобі не відкаже? Чула , що Наталка сохне по тобі. Але синку тобі скажу, мені більше до душі Наталка, хоч біда у неї з оком, але ж така добра. - Та ні ,мамо, сватаємо на вихідні Ніну, думаю не відкаже. Вже друга година дня , Надія приготувала страви, гомоніла біля столу, - То добре, Микола хлопець не поганий, як скаже, так і зробить, роботящий. Та і свекруха така, що невістку не образить, багато труднощів зазнала на віку, тяжко було без чоловіка. В хату зайшло п`ять чоловік, як за звичаєм привіталися, розсілися на лавці, вели переговори. Ніна і Наталка в другій кімнаті слухали розмови, які вели старости. Ніна ледь голосно не засміялася, коли почула, що просять її за дружину. А потім до сестри , - Я за нього не піду, хіба він мене не зрозумів. Тож ти йому за рушники сказала, то яке я маю діло до сватання. Надія зайшла в кімнату до дівчат, - Не знаю, що мені з вами робити, хіба годиться меншу віддавати першу? Не знаю такого, зараз батька гукнемо, що він скаже? Ніна почала говорити матері, що зовсім байдужа до Миколи, щоб і не думали, що вона колись піде за нього. Батько сердито дивився на дівчат, -Що обидві хвостом вертіли? Довертілися! Наталка вся була на нервах, розпашілася, ходила по кімнаті, здавалося, зараз все розірве на клоччя, щоб не попалося під руки. Вона тремтіла, стискала руки в кулаки, не витримала , випалила - Це він мене мав сватати, адже я його люблю, чуєте, ще з дитинства! На декілька секунд всі завмерли… Потім кілька хвилин мати й батько шепотіли між собою, розмахували руками. Нарешті батько взяв за руку Наталку, -Пішли, що Бог дасть. У голові Наталки, аж гуділо від хвилювання…. Дівчина розцвіла, сяяла, немов кущ калини, коли вийшла до сватів. -Ось, Миколко тобі дружина, зростили… Така доля дівоча, йти з батьківської хати. Текля зирнула на сина, взяла його за руку. Він збліднів, стиснув мамі руку, хотів встати. Та міцно тримала, показала очами, щоб сидів, не рипався і вже шепотіла, - Синку, візьми себе в руки, якщо тебе не хочуть, не принижуйся, а Наталка гарна дівчина, буде тебе все життя любити, побачиш. Та і не годиться, йти з цієї хати з гарбузом, адже тут дві дівчини. Чи хочеш, щоб по селі з тебе сміялися? Остудись, подивися, яка вона щаслива стоїть! Микола встав, трохи усміхнувся, поцілував руку Наталці. В хаті жваво велися розмови, все про весілля. Наталка щаслива сиділа біля Миколи, шалено стукало серце, про себе дякувала Богу, що він буде її чоловіком. Рівно через місяць зробили невеличке весілля. Наталка перейшла жити до Миколи, була щаслива, а він зразу був трохи засмучений та згодом зрозумів, як Наталка любить його, як в усьому годить, немов бавить малу дитину. Не пройшло і місяця Надія з Степаном таки купили в містечку хату, а до нього, ще й неподалік земельну ділянку для Наталки і Миколи, щоб будували хату. Микола був задоволений, вже їздив на роботу в містечко. Тесть вже працював на заводі, тож проблем з роботою не було, по знайомству працевлаштував зятя шофером. Ніна відразу поїхала в обласне місто і все ж таки працевлаштувалася в ЦУМ, продавцем. Вона все мріяла жити у великому місті і знайти собі чоловіка, як вона казала, - Інтелігентного. Роки поспішали, а з ними і Микола з Наталкою, щасливі чекали на дитя. Будинок вже був майже готовий, сюди, після пологів Микола планував забрати дружину. Сплинув час … Вже й радісна звістка… Щасливий Микола віз на машині дружину з пологового будинку, вона усміхалася до нього, а він цілував у щоку і дякував за сина, Ярослава. Вдома у Надії зібралася вся родина, радісно зустрічали гостей. Тільки Ніна не приїхала, вона взагалі стала рідко приїжджати. Все чимось була не задоволена і часом з заздрістю дивилася на сестру і ніяк не могла зрозуміти, чому вона не могла бути такою щасливою? Невдовзі, Ніна познайомилася з інтелігентним чоловіком, Едуардом, в ЦУМі, коли той вибирав собі костюм. Він на років вісім був за неї старший, мав однокімнатну квартиру, машину, викладав курс економіки в торговому технікумі. На вигляд статечний чоловік, доволі симпатичний, чорнявий і завжди веселий. Він швидко наполіг на одруженні. Ніна навіть батькам не встигла нічого сказати, бо приїжджала додому рідко. Так сталося, тільки взнала про квартиру, машину відразу дала згоду, через два тижні жила в його квартирі і вже чекали на маля. Не пройшло і пів року, як Едуард став приходити з роботи дуже пізно і все на підпитку. Згодом, як Ніна народила дівчинку, Катрусю, його вигнали з роботи. Вона не витримала такого життя приїхала до батьків в містечко. Та не на довго… Відчувала себе пригніченою, зрадженою, так, зрадженою своєю долею. Адже мріяла бути щасливою, хотіла жити в розкоші. Хотіла, щоб її кохали, так, як тепер кохав Микола Наталю. І жити в достатку так, як тепер жила її сестра, гарний дім, вже й машину купили…. Біль, заздрість ятрили душу, з сестрою майже не спілкувалась, хіба, що у батьків зустрінуться на якусь годину і все подивиться до Наталі з докором , неначе вона винна в її невдачі. Вирішила так буде краще, покинула батькам дитя, а сама ж поїхала. В матері за неї боліла душа, тільки сльози ковтала, себе картала. В думках, взяла на себе гріх, треба було тоді вговорити, щоб пішла за Миколу. А потім згодом вже тішиться, що Наталка щаслива з ним. Тому й взяла Катрусю на виховання, мовчки, хоч вже не молода та в чому ж винне те дитятко? Ніна майже пропала, десь загубилася, знали не далеко, там же, в місті та приїжджала тільки на день народження доньки. Приїде розфуфирина, фарби, парфуми і лукава веселість, очі все десь від мами ховала. Видно в достатку жила, бо сережки та товстий ланцюг на шиї, все золоте, дитині подарунки дорогі. Мати розмову починала, дивлячись в очі, запитувала, може заміж вже йдеш? Ніна відразу тулила доньку до себе, - Нам нікого не треба, правда доню? - Коли ти забереш дитя? Я ж не вічна , у мене тиск, а батько ледь ходить, виразка шлунку. Гадаю вже п`ять років, може вигулялася, може досить? Хоч адресу залиш, де ти зараз живеш? Сердито зібрала сумку і мовчки вийшла з хати, навіть не озирнулася… Пройшло п`ять років… Гарний літній день…. У небі ні хмаринки, лиш ластівок політ…. А поряд зграї горобців і чути все «Цвірінь, цвірінь «. Катруся з мискою йшла в садок…. Вона швидко нарвала, червонощоких яблук і пахучих, медових грушок «Бера», принесла до хати. З хвилюванням чекала свій день народження, адже мама прислала листа, обіцяла приїхати. Катруся з під подушки витягла мамине фото, ще раз поглянути, яка вона, бо ж за п`ять років жодного разу не приїхала. Дівчинка хвилювалася, все вибігала на вулицю, дивилася, може вже хтось йде. Вже весело зустрічали гостей…. Миколу, Наталку і їх діточок, Ярослава та Маринку, якій виповнилося вже два роки. Всі обіймали бабцю й діда, а потім вітали Катрусю, вона дуже любила двоюрідних братика і сестричку, обіймала і цілувала їх. Вже сіли за стіл майже всі, лише Катруся все стояла біля хвіртки і раз по раз визирала на вулицю. Чекали на неї і переглядалися один з одним, розуміли, як дівчинка чекає маму. Холодний трепіт по всьому тілу, здалеку побачила жінку, яка махнула їй рукою. В обличчя підступила кров і раптово почула, як стало гаряче під сердечком, схватилася за голову, не знаючи, що робити, може то вона…. Може то мама ?! І сама не розуміючи нічого, своєї поведінки, розвернулася пішла до хати. Всі помітили, адже обличчя все червоне, а на очах сльози. - Нічого , сонечко, вона приїде, трохи пізніше, не хвилюйся, - цілувала і обіймала бабуся. Вона не заплакала, розгублено поглянула на всіх, -Там хтось йде, по вулиці …. Запала тиша на якусь мить… Дорослі дітям діставали страви з тарілок ті, не звертаючи ні на кого уваги вже смакували. Нарешті відкрилися двері… Ніна неначе вчора всіх бачила, - Усім привіт, а ось і я! І вже підійшла до Катрусі, поцілувала в щоку, -З днем народження, донечко! А це тобі, гадаю, ти ще в ляльки граєшся… Дівчинка взяла подарунок, соромливо опустила очі, в яких було неначе пусто, ніякої іскринки радості, - Дякую Вам! У великій коробці лежала світлоока лялька, в красивій мереживній сукні рожевого кольору, на голівці був такого ж кольору капелюшок, а капчики були трішки темніші. Всі загомоніли, напруга спала, вже проголошували поздоровлення і вітали всі по черзі. Ніна сиділа між Катрусею і сестрою, нічого не розпитувала, тільки кидала погляд на Миколу, який тримав на руках донечку, яка була дуже схожа на нього. Непривітний погляд кидала на сестру і ніяких запитань. Нарешті смакували торт, який спекла Наталка і вона ж його різала на шматочки, і роздавала всім , тихо, щоб ніхто не почув запитала, - Ти, що все сама? Чи може маєш кого, то хоч би приїхав з тобою, то б поглянули з ким живеш, познайомилися б з ним… Ніна враз обрізала її, -Ти щаслива, то й тішся, бачу веселі, прямо закохані, ну й живіть, до мене не пхайтеся з запитаннями… Наталка почервоніла, опустила голову, щоб не побачили, як в неї несподівано почервоніло обличчя. Їй було не приємно, адже п`ять років не бачилися і ось, так до сестри…. Катруся вже гралася з дітьми, показувала ляльку і крадькома кидала погляд на маму. Вже гості спішили додому… Микола однією рукою тримав доньку за ручку, другою обійняв Наталку за плечі і всміхаючись звернувся до неї, -Ну ,що мамочко, пішли, пора на сідало, бо ж завтра до праці… Ніну, аж перекосило, поспішила в іншу кімнату, на ходу немов кинула слова, - Всього найкращого…. Катруся , дід і бабця проводжали гості, Ніна більше не вийшла до них. Вона вже збиралася їхати назад, в сумку клала дещо з продуктів. Мати здивовано дивилася, не витримала, просльозилася, -Ну гаразд на нас гніваєшся, що так склалася доля, може ми й винні, але ж ти за нього не захотіла йти, а дитина тут в чому винна? Ти ж мати, поспілкуйся з нею, подивися, як дівчинка вчиться, порадь їй в чомусь, підкажи. Вона ж чекає від тебе ласки, а не подарунків, вона тут не обділена, Наталка з Миколою на кожні свята їй, щось приносять. Дивися, он бачиш стільки книжок, то все вони. Ніна присіла біля столу на кухні, зайшов батько. -Це ,що за чортівня, це, що за мати? Чому така черства до своєї доньки? Та опустивши голову проговорила, - Куди її заберу, в однокімнатну квартиру? Вона ж нам буде заважати. Батько почервонів, як рак, гепнув зі всієї сили по столі кулаком, - А ну сиди і слухай! Зробити дитя змогла, а виховувати батькам. Ми не відказуємося допомогти, хай би всі канікули Катруся була у нас та вона чекає маму і часом запитує де тато і хто він? Нам ,що дитині сказати? -Ха! Ляльку привезла, ти спитала, чи є в чому дитині в школу йти? Ми її звичайно одягаємо не гірше других і Наталка їй сукні шиє та вона хоче матері… - Знову Наталка! – зненацька підняла голос на батька. А потім побачивши його очі, які мерехтіли від злості вже тихо, -Я ж не маю чоловіка, не везе мені, то один ,то інший, не хочу травмувати дитину, тому й не забираю…. - О Господи! - сплеснула руками мати і продовжила, - То вже мабуть доню зупинися, стільки можна їх міняти і хто тобі з таким характером вгодить. Ніна встала, взяла в руку сумку і кинула погляд то на батька, то на матір, -А ви он, Миколі та Наталці годіть , а мені не треба, цього не хочу, не заважайте мені жити, не вчіть, а Катрусю я колись заберу… І вийшла. Неподалік стояла донька, напевно все чула, бо з оченят котилися непрохані сльози, вздрівши маму, опустила голову, стрімко побігла в сад. Пройшло не менше години, як Катруся зайшла до хати. Бабуся в вікно бачила, як дівчина плакала в садку, збирала грушки в миску і знову плакала…. Вже неначе нічого й не було, поцілувала онучку в чоло, - Гайда сонечко, будемо рихтуватися спати, все добре. Не гнівайся на маму, вона тільки владнає всі справи так і приїде. Лягали спати Катруся дивилася в вікно, згадувала день і думала, як добре, що в мене є бабуся і краща ніж мама, приголубить, казку розповість і навіть допомагає зробити уроки. А мама… Що мама? Чому їй так не везе в тому коханні, що вона не виходить заміж. Все собі шукає чоловіка, нехай би вже швидше знайшла, може б була добріша до всіх і в мене був би тато. А час летів… Неначе синиця в небі, швидко, швидко…. Минуло багато часу…. У школі випуск… Усміхнені і веселі діти, сповнені радістю, стояли на лінійці, кожен дивився на своїх рідних, знайомих. Славна, чорнява, височенька, дівчина у гарній рожевій сукні і в капцях на підборах, стояла біля директора школи. Очі сяяли щастям, вона допіру отримала золоту медаль і привітно дивилася на свою родину, яка прийшла подивитися на випускників. Дівчина раптом помітила, до воріт школи поспішала її мама з букетом троянд. Їй було приємно і в той же час біль стискав у грудях, подумала, мені ж, ще не двадцять, в черговий раз скаже, « Колись заберу». Адже приїздила кожного разу тільки через п`ять років. Привітання, поцілунки….. Всі радо поспішали додому…. Катя йшла між мамою і бабусею, яка від щастя витирала сльози. Дідусь тримав великі букети квітів, задоволено поглядав на онучку і думав, ну от, немов свою доньку зростили, піде наша красуня в люди, як кажуть. Наталка з чоловіком і дітьми йшли позаду. Ярослав та Марина усміхаючись, щебетали між собою все про школу. Ярослав став справжнім парубком, схожий до мами, тримав Марину за руку, розповідав про свій випуск і про навчання в технікумі. Сестра ж розповідала про шкільні пригоди. -Доню, тепер в який навчальний заклад будеш поступати? – тихо запитала Ніна. -А ми з бабусею вирішили, піду в Торгово – економічний інститут, там дають гуртожиток, - обіймаючи однією рукою бабусю і усміхаючись відповіла Катя. -Та я думала те, може в мене будеш жити, якщо захочеш звичайно.. Катя вже звикла до того, що в неї така мама, ніяких образ не тримала. Та і таких ніжних почуттів, як до бабусі в неї до мами не було. -Нащо мамо? Адже ти, ще заміж не вийшла, живи своїм життям, а я вже майже доросла та і в мене є кому допомогти. Звичайно навідаюся, коли буду здавати екзамени та гадаю нам разом напевно не жити. Ніна була задоволена відповіддю доньки, усміхнулась, -Ну і молодець, що ми з тобою порозумілися. Микола позаду доганяв усіх, допіру в магазині купив солодощі. Наталка світилася щастям, вона любила Катрусю, як своє дитя. Катя в інституті познайомилася з Євгеном, хлопець гарно вихований. Його батьки викладали в цьому ж інституті, їм дівчина дуже сподобалася. Дружба переросла в кохання, вони на останньому курсі вирішили одружитися. Невеличкий курінь був красиво вбраний в килими, в кольорові кульки і квіти. Духовий оркестр, з місцевих музикантів, грав веселу музику. На воротах з хлібом і з сіллю молодих зустрічали рідні. Бабуся і дідусь одягнуті в вишиванки, Наталка пошила їх, а Катя встигла вишити до весілля. Ніна стояла красиво вдягнена, поруч з нею привітно усміхався трохи старший за неї чоловік, Юрій Петрович. Наталка з своєю сім`єю щосили плескали в долоні, вітали молодих і вже зустрічали сватів. Гості по черзі підходили, вітали щасливих молодих…. Ніна нарешті познайомила доньку і зятя зі своїм чоловіком, з яким недавно зареєструвала шлюб, нікому про це не сказавши. Боялася, що зурочать, адже вже нарешті доля їй зробила сюрприз, знайшла таку людину, яку, хотіла мати, ще в молоді роки. Правда він був вдівцем, мав одруженого сина, який жив в Москві і мав сина. Він всі роки, після закінчення педагогічного інституту, викладав в цьому ж інституті англійську мову, мав двокімнатну квартиру і старенький «Запорожець», на якому і приїхали на весілля. Всі від Каті взнали про зміни в житті її мами і вже вітали їх, тискали руки і обіймали. Наталка взнавши таку новину, перехрестилася і тихо прошепотіла, -Ну нарешті, може вже зупиниться, може справді її доля, хай буде щаслива…. Вся Наталчина сім`я привітала їх, вручили великий букет троянд і в подарунок самовар. Ніна крадькома позирала на Миколу і сестру і думала, ну от нарешті і я буду щаслива, тепер ви позаздріть мені… А музики грали й грали веселих танців…

ID: 755603
Рубрика: Проза
дата надходження: 16.10.2017 10:13:11
© дата внесення змiн: 16.10.2017 10:46:42
автор: Ніна Незламна

Мені подобається 15 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали: Любов Іванова, dashavsky, Світлая (Світлана Пирогова), Миколай Волиняк
Прочитаний усіма відвідувачами (478)
В тому числі авторами сайту (32) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.
Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед




КОМЕНТАРІ

Ніколь Авілчаду, 06.02.2018 - 08:54
Таких випадків у житті - багато, шкода, що страждають діти... flo11 Гарно пишете, Ніно...
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ніколь Авілчаду, 01.01.1970 - 03:00
Дякую,сонечко! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Як так можна п Ніно.Де ж Ви берети той матеріал,ті долі людські.А час для такого великого оповідання.Читав би зразу друге,та не стане часу.А жаль... 12 12 12 З величезною повагою,Володимир.
 
Ніна Незламна відповів на коментар Володимир Олійник, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Все тільки з життя.Дав бог мені не погану пам*ять,багато за роки спілкуюся з людьми,маю друзів,знайомих,а ще до мене під ранок приходять строчки початку віршів чи проз.То напевно хтось мені їх посилає. Але бувають моменти,коли не пишу,то відчуття,що забула, щось зробити.Вже написавши відчуваю полегшення,що виклала інформацію.яка в мене залягла в душі. Ось такі справи.
Успіхів Вам,шановний!Заходьте,читайте ,завжди рада. Всього найкращого Вам!!! 21 give_rose
 
JuliaN, 14.01.2018 - 00:13
Прочитала на одном дыхании!Очень интересно! give_rose 21 22
 
Ніна Незламна відповів на коментар JuliaN, 01.01.1970 - 03:00
Спасибо! Очень рада,что понравилось.Думаю,что ещё как то проведаете,буду рада. С ПРАЗДНИКАМИ ВАС!!!ВСЕХ ЗЕМНЫХ БЛАГ!!!УСПЕХОВ И ХОРОШЕГО НАСТРОЕНИЯ! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Lana P., 06.12.2017 - 06:53
16 Насолоджуюся Вашою прозою 16 Майстерно і цікаво 16
 
Ніна Незламна відповів на коментар Lana P., 01.01.1970 - 03:00
Доброго ранку!Дякую! Я вдячна Вам,що читаєте мої твори. 21 22 22 give_rose
 
Ніла Волкова, 06.11.2017 - 22:05
Ніночко! Надзвичайно вдала проза. Ви мастак у цьому жанрі!Читаєш, і не можеш відірватися. Звичайні житейські історії умієте так виписати, що Образи, наче живі постають перед читачем!
Вітаю Вас з чудовим твором! Бажаю наснаги! 12 flo26
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ніла Волкова, 01.01.1970 - 03:00
Я дуже дякую за теплий коментар!Заходьте,читайте,
буду рада. Успіхів Вам і натхнення!!! 21 give_rose give_rose give_rose
 
Haluna2, 30.10.2017 - 23:39
Гарна захоплююча розповідь!Ви пишете так цікаво, що не можна відірватися від читання!Успіхів вам і натхнення! give_rose give_rose give_rose 12
 
Ніна Незламна відповів на коментар Haluna2, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за теплий коментар. Успіхів Вам і натхнення!!! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Олена Жежук, 30.10.2017 - 19:57
12 12 ... і так легко і захопююче читається. 32 32
 
Ніна Незламна відповів на коментар Олена Жежук, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую,Оленочко! 21 22 22 give_rose
 
Справжня життєва історія.Ви,пані Ніно,умієте передати справжні почуття.Дуже сподобалось.Дякую. 12 12 12 16 flo26
 
Ніна Незламна відповів на коментар Шостацька Людмила, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую,Людочко!Всього найкращого Вам!!! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Олеся Лісова, 22.10.2017 - 14:07
Дуже сподобалося,дякую. 12 16 flo11
 
Ніна Незламна відповів на коментар Олеся Лісова, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую!Рада,що читаєте. всього найкращого!!! 21 give_rose
 
Чудово, захоплююче. МАЙСТЕР Є МАЙСТЕР. Щасти Вам! give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Георгій Грищенко, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Дуже приємно,рада,що читаєте. 19 22 22 give_rose
 
Любов Іванова, 17.10.2017 - 14:42
Ой, долі, долі людські... Такі хвилюючі... Де Ви, Ніночко, їх берете для своїх проз... Одна одної кращі та зворушливіші... Сподобалась і ця... нудуже сподобалась. 12 12 12 flo31 flo23 flo16 flo23 flo16 flo23 flo36 love03 clap
 
Ніна Незламна відповів на коментар Любов Іванова, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую!Беру все з життя,як кажуть нічого зайвого.Відчуваю кожну мить в прозі,живу в ній.
Рада,що читаєте.Дякую! 19 22 22 give_rose
 
Ірин Ка, 17.10.2017 - 06:36
Чудова проза, охоплює стільки подій і характерів, читається на одному диханні! 12 12 12 16 flo27
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ірин Ка, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! рада,що подобаються мої твори. Успіхів Вам і натхнення!!! 19 22 22 give_rose
 
dashavsky, 16.10.2017 - 21:22
12 Дуже цікава і захоплююча розповідь. І закінчилась вона щасливо. kiss1 16 flo12 give_rose friends
 
Ніна Незламна відповів на коментар dashavsky, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! 19 22 22 give_rose
 
Миколай Волиняк, 16.10.2017 - 21:13
smile friends
 
Ніна Незламна відповів на коментар Миколай Волиняк, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! 22 22 23
 
Наташа Марос, 16.10.2017 - 21:05
16 17 Зачиталася я... girl_sigh Гарно пишете!!! tender 32 31 flo12
 
Ніна Незламна відповів на коментар Наташа Марос, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! 19 22 22 give_rose
 

Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед
Нові твори