Скрипить стара слива під вітром різким,
Потрісканий стовбур, як старця чоло.
Уже не радіє пташатам дзвінким,
Бо сонячне літо її відцвіло.
А я пам’ятаю як саджанець ми,
З бабунею разом в садочку садили.
Чекали удвох з нетерпінням плоди.
А потім варення смачнюче варили.
Колись від солодких, пахучих тих слив,
До низу схилялись обтяжені віти.
Тепер залишилися мітки років,
Весні сливу зеленню не оживити.
Спиляють під корінь, і будуть дрова,
Виходить, що користь є і від сухої?
На стовбурі клею сльоза воскова…
Прощається слива старенька зі мною…
Дякую, що завітали)
