|
Осінній ранок… Небо ледь сіреньке. Але сонечко ясненьке, заглянуло до мене в кімнату. Промінці дістали до ліжка й чомусь так швидко, стали мене діставати. По мені мов танцювали, веселенько мерехтіли, заважали спати.
Ну раз так, подумала, треба мабуть підійматись, напевно піти в садочок, з промінчиками погратись. Знаю місяць вересень багатий, все- все стало достигати, тож візьму з собою кошик, так може справді, щось знайду. Чи стигле яблучко, може медову грушку, а можливо сливку запашну. Тільки ж потрібно відразу одягтись, вмитись та волосся причесати.
Мама напевно на кухні сніданок готує, ну й нехай, а я тихенько все, що назбираю, принесу, тож зроблю їй маленький сюрприз.
Звати мене - Настуся, я в садочок не ходжу, бо є вдома бабуся, тож я її стережу. Правда коли мами вдома не має і за господарством сліджу, курочкам вчасно їсти даю. А мені бабуся, як мама на роботі, завжди готує сніданок, потім мене готує до школи. Змушуєє вчити букви, до купи їх складати, бо вже зимою піду на підготовку. На жаль зараз тата немає вдома, поїхав у Київ, він там працює на будівництві. Для мене гроші заробляє, щоб я пішла в школу, як всі діти. Так мама часто говорить, що зібрати мене в школу дорого обійдеться. Ось такі справи.
Уже йду по городі, як та господиня, бачу гарбуз жовтенький лежить, а поряд купа сухого листя та огудини з огірочків. Їх вже немає, бабуся каже сезон пройшов.
Ось зайшла в садочок, під деревами росте пахуча м`ята. Треба в букет нарвати, це мамі подарую замість квітів. А вона покладе її сушити, а потім заллємо окропом, м`ята пахуча, будемо чай пити.
Ну нарешті, в травичці два яблучка червоні, вже радію, от і добре та треба ж третє знайти, ще ж для бабусі. Задерла голову догори, зашпортнулась і впала,
-Ото вже така роззява.
І подумала, добре хоч вдало, так бабуся завжди говорить, коли я часом впаду й подеру коліна. То не страшно, заспокоює мене, говорить, щоб менше літала, а то можна поламати руки, чи ноги. Я звичайно дівчинка слухняна, її уважно вислухаю та чомусь про все забуваю, коли кудись поспішаю. Ой, щось мені в бік тисне, коли дивлюся, а це яблучко. О, як добре, дуже зраділа, тепер маю три, тож всім дістанеться.
Йду під грушку, а в траві жодної груші немає. На дереві їх небагато, вона не висока. Тож вперлася ногами в землю, давай тормосити деревце, може, якась впаде. Тільки про це подумала, як з дерева грушки летіли, вони такі стиглі, рум`яні. Задоволено в кошик клала й рахувала їх є шість. От і добре, досить всім.
Підійшла до винограду, думаю, як це дістати, треба до листя дотягнутись, щоб його потягнути й грона зірвати. Раптом бачу оса сидить на гроні, на мене дивиться, ото біда, хоча б не вжалила. Вона ж напевно мене побачила, притихла. І я завмерла, вирячивши оченята, а ну, давай позмагаємося, хто кого передивиться? Не довго знадобилося чекати, задзижчала й полетіла, а я від радості підстрибнула, діставала виноград.
Не витримала, таки кілька штук посмакувала, ви не уявляєте собі, справжнісінький мед. Тепер зрозуміло, чому його оса любить. Довкола позирнула,вже помітно, місцями трава присохла, от, що значить осінь. Деяке листя колір змінило, незабаром все пожовкне та підсохне, як того року, а потім впаде до землі. Та то нічого, це така пора року, це мама так мені розповідала і стільки їх є ,і які вони. Нарешті добираюся назад, бачу мама й бабуся на обійсті. Ледве тягну кошик, крекчу, важкувато, але ж хочу, щоб потішилися, зробити їм маленький сюрприз.
Бачу, уважно дивляться на мене, а мама здивовано,
-Настусю, а це ж коли ти встала?! Ми не побачили, як ти в садок пішла….
А я напевно, як сонечко всміхалася, дуже зраділа, що здивувала їх. Значить мій сюрприз вдався, весело гучно сказала,
-Мамо, бабусю, подивіться! Яка краса! От, яка ця осінь, зовсім не скупа.
21.09.2017р
ID:
751536
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 21.09.2017 14:14:45
© дата внесення змiн: 23.12.2020 14:01:20
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
