Босою ногою по скошеній траві,
пройдуся з радістю,по батьківській землі.
Тутнародився і пішов в життя-
Угля моя рідна,ти моя земля.
Косовиця кінчаєтся і ось високий ліс-
з дитинства забуть його не зміг.
Лісні доріжки,я знаю "назубок",
збираючи гриби,упевнений мій крок.
Ось постарівся я,та все як і було,
косовиця,ліси,гриби-життя як і нейшло.
Синів тепер учу всьому,щоб знали і вони,
щоб памятали,як вчили їх батьки.
І Углю рідну памятали,хоч коли-
де жив їх дід,батьки-де житимуть вони.
Рідне село незабували,деб нежили,
щоб памятали,вічно гори і ліси.
Деб нежили і мандрували за життя,
щоб памятали-Угля,це їх є земля.
І щоб не поганьбилися вони,
що в Углі родилися і росли.
Село моє,лелієш ти красою,
річками оповите,наче дівчина косою.
Я не кажу,а я кричу усім-
Угля моя,Угля мій рідний дім!
