Гойдає вітер трави ніжні в лузі
І листя на деревах шелестить.
Як гарно в день такий зустрітись друзям,
Помріять, поспівать, поговорить.
Ставок сільський промінчиками сяє
І зеленіє очерет в воді.
Ціну цій дружбі кожен з друзів знає,
Що гартувалась в радощах й біді.
Що подолала дні важкі і роки,
Відбилася на скронях і в очах.
Згадаєм юність, друзі, живі поки,
І поки жар в серцях ще не зачах.
Підкинем хмизу, хай палає ватра,
Хай дим від неї лине у лице.
Роз’їдемося всі далеко завтра
Та будем довго згадувати це:
Як з попелу картоплю діставали,
У захваті, як кожен смакував,
Пісні як наші ніч усю співали,
І як зненацька ранок нас застав.
Як на зорі ми ватру оживляли,
Щоб тіло охолонувше зігріти,
Як карасів на вудці піднімали,
Як фотографували щастя миті.
І бачили туман понад водою,
І сонце прокидалося й село.
Батіг дзвенів вдогін над чередою
І птах спросоння розправляв крило.
І вірилось – ця зустріч не остання,
Що ще багато буде їх у нас.
Якщо є дружба – то нема прощання.
Знайдуть на зустріч друзі завжди час.
ЦЕ СПРАВДІ ТАК!
