Од втіх земних він був без тями,
а запізніле каяття
латало віршами й піснями
проріхи буйного життя.
Орав він гордо своє море
натхненно, до останніх сил,
бо ненавидів дух покори
і пошматованих вітрил.
Пірнав не раз в пінисті хвилі
свого бурхливого буття,
але й вони були безсилі
хоч притупити почуття.
Своїми зшерхлими руками
хапав дамоклова меча
і все боровся з вітряками,
рубав все скверну згаряча.
Частенько зранку, ще спросоння
на свіжу голову творив.
Так будував своє підсоння,
так жив, боровся і любив!
09.09.2017
класно! 
