Лилась крізь крони голубінь донизу,
Бузкового торкалася суцвіття вереска,
А той приваблював, дражнив джмелів,
Бо пахнув ніжним солодом і так хмелив,
А ще багон дурманив різко-стійко,
Де притулилось маслюків до шишки двійко
І блимали червоними очицями брушниці,
А під ялинкою нерівний стрій поганок блідолицих
І вітер між дерев шумів у лісі вічне:"Шу..."
Вмостилась на пеньку і я, сиджу...
І вічність ту усотую, вбираю,
Я - вічності частинка, я, те, певно знаю
І скоро вічність та мене поглине.
Їй, вічності, бо байдуже, хто згине,
Кому прийшов вже час, листку чи хвої,
Що впали з дерева на мох чи золотої,
В перемішку з іржею вже трави
І скільки мали "до" та "після" ви.
Скільки іще життя пускатиме по колу вас,
Допоки погляд наш у темряві не згас.
Допоки серце б’ється і миру хочеться тоді,
Спокою у собі, щоби без боротьби,
Нести любов, добру лишень служити
І трунок запашний кохання пити та радіти.
І, хай, он, молодий шуляк змахнув крилом,
То його сутність, він хижак, що бурелом,
Чи та стихія, що бушує нині, ураган,
Вони природи діти, тільки капкан
Здатні поставити комусь, собі бо люди, ми,
Де ницість, злоба - прояви холодної душі.
Живи! Люби! Кохай! Палай! Світи!
09.09.17
<Вмостилась на пеньку і я, сиджу...
І вічність ту усотую, вбираю,
Я - вічності частинка, я, те, певно знаю> - Таке відчуття немов картиною насолоджувалась, а не віршем:
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
І мені стало тепло на душі від твого коментаря, христинко! Дякую!
И я также чувствую влияние природы! Она всегда нас вдохновляет! Под сильным впечатлением рождаются
стихи! И мне этот процесс - такой знакомый!
И даже этот лес! И гнев небес!
Призыв - услышала и я!
И на него откликнулась душа моя...
Валюша! Эти мои строки - моя неожиданная реакция!?
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Отож, коли залишаєшся на одинці з природою почуття загоструються, і Вам це також добре відомо. Дякую за розуміння, Таєчко!
Дуже сподобалось! Особливо близько і зрозуміло жителям Полісся. Філософія перекликається з природою.
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так я ж, ото, заглянула учора на часинку до лісу, а там така притишена гармонія кругом, заслухалась, замилувалась, роздивляючись ту природню красу і мимовільно призадумалась трішки. Життя швидкоплинне і ми в ньому, по великому рахунку, піщинки і, опісля, залишиться тільки слід від нас, той, який полишим на землі... Дякую, Леоніде!
Добре якщо все поруч, і в будь який час можна заглянути... Не переймайтесь, так, ностальгія.... Щасти вам, Валентино! І на природу виходьте почастіше.
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
І вам хай щастить, Леоніде! А мені, дійсно, вийшов за поріг і вже на природі. Крайня хата і до лісу всього якихось метрів 500, а то осінь мінор щось трішки принесла, вона ж майстриня на всі руки і зачарує, і сум та слякоть розведе.