Летять роки у вирій, мов листочки
у листопадний час. І календар
фіксує дат яскраві й чорні точки,
нам послані на кару ачи в дар.
Буденні дні, так схожі між собою,
зливаючись в одноманітне тло,
розвіються туманом над водою,
зітерши слід свій, згадку чи тепло.
Буває ж – зрідка – доля шле дарунки,
як усмішку неждану із Небес,
осяявши у душах візерунки
із плетива любові та чудес.
Моменти щастя, радості та втіхи,
коли вирують світлі почуття, –
то наші власні вікопомні віхи,
посвідчення не марноти життя.
... І чорні дні... О ці болючі дати
пекельних мук! О незагойний біль
і відчай незворотності утрати,
коли нема рятунку нізвідкіль!..
А потім – нескінченно довга смуга
затерплості. Для нас вмовкає світ.
Лиш серце квилить. І безмежна туга,
як нурт...
Та враз – спасіння пліт
чи рятівна соломка – тепле слово,
пробивши врешті мури наших бід,
пробудить душу і відродить знову
бажання жити, розтопивши лід.
Дороги долі – їх не розгадати,
але вкарбуємо в душевний календар
всі вікопомні світлі й чорні дати,
що напророчив кожному Звіздар.
І знову всі щасливі й чорні дати
душа вкарбує у календарі, –
дорогу долі прагне розгадати,
неначе карту неба – звіздарі.
5.09.2017 р.
Так хочеться щоб світі було більше світла і тепла, щоб кожна людина закарбовувала в свій календар лише щасливі моменти. Але світ має свої плани на це ...
Цікава робота і технічно і змістовно
Якби життя складалося тільки зі щасливих моментів, ми перестали б відчувати себе щасливими. Контрасти потрібні, аби лише не були смертельно болючими.
Я завжди з цікавістю читаю Ваші коментарі – вдумливі і нестандартні. Дякую, Миколо.
Чудовий твір! Час летить стрімко... Дороги долі людям невідомі, та все записано в календарях!.. А от прочитати календар, то вже потрібно мати Божий дар!.