Сталось так. І що ж робити?
В пекло водночас попали
Фінансист, політик, вчитель.
В ряд при чорній брамі стали.
- Всіх прийму я, як годиться, -
Мовив чорт, - мої кохані.
Ну, чого поникли лиця?
Зараз випарю вас в чані.
Думали, вам вічно жити
І приймати шал овацій?
Раз дозволю подзвонити
Рідним чи на місце праці.
Бо я добрий цього ранку.
Та дзвінки не безкоштовні.
Задзвонив банкір до банку.
Розпитав про гроші кровні.
Дав якусь там настанову.
- Варта десяти мільйонів, -
Каже дідько, - ця розмова.
- Три хвилини в телефоні?
- Так. Виписуй чек скоріше.
Бо така була угода.
Поки я не прошу більше.
- Підпишу. Не злися. Згода.
- Ну і я задзвоню босу,
Що застив, немов статуя.
Жне хай лан, узявши косу.
- П’ять мільйонів.
- Заплачу я.
Руки стерпли, мов із вати
У політика, та дзвонить.
Велить партію тримати,
Вигравати перегони.
- Ну, а ти дзвонити хочеш? –
Чорт учителя питає.
- Це зробив би я охоче,
Запитав, як день минає
В школі, чи слухняні діти,
Чи влаштовують змагання,
Чи колеги здали звіти
Про навчання й виховання.
Але стратив всю зарплату,
Мусів я костюм купити.
- З пекла в пекло без оплати
Дозволяється дзвонити.
- Скільки буду мати часу?
- Поки зможеш звуки слати.
- Ну тоді зі своїм класом
Мушу ще порозмовляти
Говорив з учителями,
Із директором про плани.
Також з техробітниками,
Сторожем і кухарями.
Дав поради Галі, Олі,
Гнату, Петрику, Іванні.
- Будьте дружніми у школі
І виконуйте завдання.
Вчіть чужих народів мови
І свою любіть, як небо.
- Йди у рай, - нечистий мовив, -
Пекло – місце не для тебе.