Разом із осіню крадеться в серце сум…
Чому пора ця душу так бентежить?
Немов торкнувся хто таємних струн,
Печаль холодним дощиком мережить.
Біжать роки в осінній падолист,
Я попрощалась з юністю своєю.
І ріже слух вітрища хижий свист,
Мій шлях досягне скоро апогею.
Ох, осене, ти ще не поспішай!
Дай літнього ще сонечка хоч трішки.
Ти сивину у коси не вплітай
Сипни ще щастя на мої доріжки.
Порадуй серце лагідним теплом,
З тобою ми насправді дуже схожі.
Нам треба часу, подружко, обом,
Ти подаруй хороші дні погожі.