Їм добре, напевно, бо совість ночами не мучить,
та й совісті вже, як такої, у грудях нема.
Над білими горами знову зібралися тучі,
і скаламутили річки всі небесні до дна.
Їм того не страшно, бо виміняли парасолі
на клаптичок правди у закутку злої брехні.
А ти, як билинка, саменька лишилася в полі,
малесенький спогад в чиємусь малому вікні.
Їм байдуже, звісно, до того, бо онде на мапах
немає нічого, крім вицвілих чисел і дат.
Ще трішечки часу і пам'ять зачне забувати,
хто жертва невинна, а хто підлабузник і кат.
Їм спадок залишиться - сотні скалічених зерен,
що так і не сміли проклюнитись вище трави.
Тобі ж бездоріжжям он стелиться поле зелене,
де біле пелюстя обтрушується в рукави.
10.07.2017 р.
Ще трішечки часу і пам'ять зачне забувати,
хто жертва невинна, а хто підлабузник і кат... - Сумно, але до того, хто не бажає чути, важко достукатися... І хтозна, може оте бездоріжжя якраз стане протоптаною стежкою, яка приведе до нових горизонтів?
та не має нам бути діла ні до чиїхось брехонь, чи ба інших гріхів.
Простіше до того відноситись. Ліпити своє там, де тебе бачать, а не там, де закривають на тебе очі.)
Шанівок