Живем по-різному.Хто хоче бубонить:
Яка погана і недобра доля,
Як важко жити і душа болить
За втраченим назавжди словом »воля».
За всім, що мріялось, а потім не збулось,
За тим, що сліпить, а розкривши очі,
Ти бачиш, що це просто приверзлось,
Що золото в своїм кармані носиш.
Не все те золото, що завжди так блищить.
Та розумієш це, проживши роки,
Й цінуєш інше, а життя біжить,
І робиш ти свої вже нові кроки.
Керуючись любов’ю, ти ідеш,
І щось нове в житті зробити хочеш,
Звільнити душу та і тіло теж,
На звички буднів знову зуби точиш.
Щоб мати те, за чим в життя прийшов.
Добром лиш міряти усі свої діяння,
Щоб дихати із світлом в унісон
І розділяти радощі й пізнання.
Щоб знову жити, а не просто тліть,
Змінити долю на свої бажання.
І парус щастя зверху закріпить
На яхті розуміння і єднання.
Щоб знову сяять від осінніх злив,
Від сонця, вітру, хмар. І, може, вдасться
Цим спонукати інших, щоб хотів
Хтось другий поборотися за щастя!
