|
Їз- за обрію виглядав місяць, ледь- ледь підіймався вище, ховався між дерев, потім знову виринав. Підкрадалася ніч, зоряно, небо чисте, ні хмаринки.
Біля хати Галини зібралися дівчата, її чекали, адже сьогодні в клубі танці. Із сусідньої вулиці вийшла юрба молоді , в когось у руках грав магнітофон. Привітно привіталися, Сергій - однокласник заклав пальці в рот, свистів. Собака ледь не зірвався з ланцюга, гарчав. До них вийшов дядько Іван – батько Галі. Одна із дівчат дзвінким голомом,
-Ну що, Галю на танці пускаєте?
Сергій білявий хлопець, найвищий з юрби, сміливо підійшов, подав руку, привітався, хитро позирнув,
-Що тітка Настя знову Галю не пускає? Адже контрольні роботи вже всі поздавали. Я обіцяю, особисто доставлю в цілості і збереженості.
Вмить з дверей виглянула її мати,
-Гайда, вона нікуди не піде, взяли звичку, треба думати про навчання, а не про гульки.
Сергій махнув рукою.
-Пішли, з нею каші ми не зваримо, шкода дівчини, нічого не бачить окрім книжок.
Іван переступав з ноги на ногу,
-Я що хлопці, я нічого…. Нічого не можу зробити, тож хоче в університет поступати на фізико-математичний факультет.
Галя стояла біля вікна, виключила світло, щоб було видно компанію.
Їй дуже хотілося з ними піти, але мати сказала - » Ні» ,значить «Ні». Сергій їй навіть дружбу пропонував та хоч би раз вийшла, тільки за хвіртку, мати вже тут, як тут. І кожного разу скаже ,
-» Ще встигнеш, все життя попереду».
Галя - височенька дівчина, худорлява, не належала до найкрасивіших, мала на обличчі багато листянок, волосся світло русяве з рудим відтінком. Вона подобалася Сергію, здавалося не помічав інших дівчат. Завжди одна з перших підтримала його в школі.
Батько Сергія військовим, мотався по Союзу, тепер він в районному містечку начальником Військкомату. Це було в п`ятому класі, коли приїхали сюди, чомусь із ним ніхто не хотів сідати за одну парту. Класний керівник посадила його з Галиною, оскільки вона відмінниця, вирішила -хлопцю буде зручніше звикнути в новій школі. Насправді, ніхто не надіявся, що це надовго. Пізніше хлопці пропонували дружбу, щоб не сидів з дівчиною та він про це й не думав. Галя йому не давала списувати самостійні чи контрольні роботи, завжди пояснювала, завдяки їй він краще навчався.
Надворі червень …. Привітно світило ранкове сонце, на небі ні хмаринки. Легенький вітерець загравав з з листям на деревах, вони немов шепотіли між собою. З акацій опадав сухий цвіт, а поряд цвіли кущі сімейних троянд. Різні - рожеві й червоні, висаджені немов під лінійку вздовж алеї, що вела до самої школи. Сьогодні свято - вручення атестатів, прощання зі школою.
На території людно, всі в святковому одязі, хлопці в костюмах, в білих сорочках з краватками, дівчата в легеньких красивих сукнях. Вся увага привернута до виступів вчителів. Уже вручали похвальні листи.
Сергій задоволено дивився на Галю, її всі вітали, адже вона отримала золоту медаль. Він останнім підійшов, привітав, своєю постаттюі заховав від усіх, чмокнув у щоку й відразу відійшов. Вона миттєво почервоніла, заховалася між дівчат. Може хтось і помітив, але не придав значення.
Весела компанія йшла через долину до річки, неподалік, невеликий ліс, молодь вирішила на природі відсвяткувати закінчення школи..
Гучно грав магнітофон, хтось пив « Сітро», а де-хто з хлопців навіть вино й пиво, дівчата ж в основному смакували солодощі. Сергій присів біля Галі, весь час приділяв їй увагу, запросив прогулятися. Та раптом хтось з хлопців запропонував потанцювати. Він відразу взяв її за руку,
-Пішли, перший танець мій, а потім втечемо, дивися, адже вже декого немає, десь розбрелися.
Вони йшли мовчки, один від одного на відстані, любувалися лісом, сміялися, раптово лякалися від пташок, що вилітали з кущів, з трави.
-Галю, ти молодець, добилася того, чого хотіла! Знаю поступиш в університет, я впевнений, а мене батьки відправляють в Полтаву, в вище командне училище зв`язку. Далеченько, але ж думаю будемо мати шанс на зустрічі, хоч не часто та все ж.
Пдійшов ближче до неї ,
-Ти мені не байдужа, я давно сприймаю тебе, як свою дівчину. Я тобі писатиму, адже ми з тобою вже як рідні, стільки років за однією партою. Вивчимося, отримаю направлення заберу тебе, адже ти підеш за мене?
Вона дивилася в небо, немов там щось шукала, зблідніла, вмить почервоніла, опустила голову донизу.
-Те, що ми навчалися разом нічого не означає, адже були дітьми. Час покаже, як в кожного з нас далі складеться життя. Може ти когось зустрінеш, забудеш мене. Я не планую відразу після інституту виходити заміж, батьки хочуть, щоб навчалася в аспірантурі,а згодом залишилася працювати в інституті. Батько знає одного з деканів, вони вирішили так буде краще.
-Чекай, а тобі, як краще? Ти, що до мене зовсім нічого не відчуваєш?
- Знаєш, мені мама говорить, кохання приходить і відходить ,а дітей треба вчити, ставити на ноги . Це велика відповідальність, тож немає чого поспішати.
Ніжно взяв за підборіддя, поцілунком ледь доторкнувся уст.
Відсахнулася,
-Ну, що ти, це ще зарано..
Знервовано тікала, ледве догнав біля берези. Охопивши руками разом з стовбуром дерева, щоб не втекла, припав у гарячому поцілунку.
-Ну ,що ти Сергію, - ледь вирвалося з уст
Та втихомирилася, адже її ніхто ніколи так не цілував. Чому так приємно, розслабилося тіло, щалено билося серце. Вже не пручалася, знову цілував. Немов п`яна зашепотіла,
-Сергійку, цього ж не можна робити, ще зарано…
Сама ж вже хотіла тих поцілунків. Від дотику його рук, обіймів, струмом пронизувало тіло.Тремтіла немов пташка,а він собою пишався, відчував, вона хоче його поцілунків. Як одне ціле, припали тілом, відчула дотик його плоті, злякано зашепотіла,
- Ні - ні, що ти…
Вмить відсахнувся, відійшов на кілька метрів, різко розвернувся.
-Галочко, вибач , я тебе ніколи не візьму силою. Тільки за згодою, тільки, якщо покохаєш..
Сутемніло… По обрію встелилися синьо - червоні хмари, під останніми променями сонця переливалися, виблискували, то фіолетовим, то золотистим кольором. З магнітофона линула весела музика, молодь поверталася додому. Тільки вийшли на центральну дорогу назустріч їхав мотоцикл з коляскою, відразу різко розвернувся й зупинився. Сергій йшов під руку з Галиною, вона миттєво відсахнулася від нього
Почули голос її матері,
-Що це ви так розгулялися? Майже зовсім темно… Сідай дівко, ще нагуляєшся, давно пора бути вдома.
Молоді люди не заздрили дівчині, давно знали її батьків, тому мовчки, лише позирали один на одного, йшли далі. Сергій махнув рукою, коли вона сідала в мотоцикл.
«Що за сім`я?»- дорогою думав хлопець,» Адже всі свої, знають, що її ніхто не образить, чомусь ніколи не дадуть нормально провести час. Пригадав, як на Новорічний вечір у школу прийшла мати, дві години сиділа з технічками, чекала, щоб забрати додому. Тільки розпочалися конкурси та танці, Галя під наглядом матері пішла додому.» Якесь сліпе піклування, вона ж серйозна дівчина, ну просто маячня».
Галя ж приїхала додому, менший брат Максим, якому десять років, дивився телевізор, відразу до неї ,
-Знайшли! Пристали до мене все розпитують з ким ти ходиш? Та куди всі ходять гуляти?
До хати зайшла мати, здавалося, що зараз загримить грім, Гучно й сердито заговорила,
-Ти, що думаєш будеш йому потрібна! В нього батько військовий! А ми прості люди. Якщо хочеш собі хлопця такого рівня, то треба спочатку освіту мати. А нагулятися встигнеш, ще все життя попереду!
- Мамо, ні з ким я не гуляю, це ж всі класом. Я вже ж вирішила освіта на першому місці.
Плинув час … Сергій писав їй листи на домашню адресу та відповіді не отримував. Часто додому не приїдеш, адже навчатися в військовому училищі було важко, до того ж дисципліна, як кажуть - залізна.
Збігло два роки навчання….. Сергій щойно приїхав додому та лише на два дні. Неподалік вокзалу побачив Максима. Він їхав на велосипеді ,з торби виднівся хліб,
-Привіт козаче, як справи?
-Та я це… спішу, бачиш хмара находить, зараз буде дощ.
-Та зачекай! Це ж літо, не замерзнеш, не розтанеш, тож не з цукру, - взявся за кермо велосипеда. Дивлячись прямо в очі, сердито запитав,
-Галя вдома? Не знаєш чому мені на листи не відповідає? Як у неї там в університеті , все добре?
Максим втер носа,
-Мати листи ті спалює, я одного разу бачив, Галка навіть нічого не знає, що ти пишеш. А так нічого гризе науки. Зараз працює, щось допомагає, в них там ремонт, чи щось таке, а живе не в гуртожитку, а в якоїсь тітки.
- То ти мені адресу даси?
-А я що знаю. Та й навіщо вона тобі, мама каже їй про хлопців треба забути, треба вчитися.
-Добре,як приїде, передавай їй привіт. Тільки обов`язково скажи, що мене бачив і про листи скажи, не забудь!
Сергій не йшов, немов летів, як метеор з потяга на трамвай, залишалася година до від`їзду. По сходах в університеті зустрів двох хлопців з фарбами й щітками,
-Ви не скажете, де тут ремонт?
-На другому поверсі, вліво, - відповів один з них.
В аудиторії кілька хлопців фарбували вікна.
Привітався , здивовано запитав,
-А де ж ваші дівчата?
Хлопці переглянулися, один, трохи старший серед них, усміхнувшись,
-А ми своїх дівчат нікому не віддамо, правда хлопці? Та, якщо серйозно , ми їх відправили додому, хіба самі не справимося.
Сергій подякував й вискочив, адже треба швидко до вокзалу.
Потяг на Полтаву вже відправлявся, майже на ходу закинув сумку й вскочив в тамбур. Світленька молода провідниця мило зирнула на нього, уже тримала його сумку в руках,
-Добре, що встигли, а квиток хоч маєте?
Від її погляду почервонів. Чорні оченята з цікавістю дивилися на нього.
-Вибачте є - ось будь ласка!
Він попросив, щоб занесла йому чаю, хоча пити зовсім не хотів. Сам не розумів чому вирвалося. Промелькнула думка-« така гарненька, а може познайомитися…,
Максим передав Галі про приїзд Сергія майже через місяць, вона тільки знизала плечима, подумала –«Хай почекає, ще три роки навчань».
Коли запитала маму про листи, вона усміхнулася, зробила вигляд, що ніяких листів, ні від кого не отримують і не отримували, то все вигадки.
Згодом Сергій перестав писати листи, тож знову зустрів провідницю - Світлану. З нею було комфортно, адже він їздив додому і з дому без квитка. Завдяки дівчині їздив частіше, ловив себе на думці, що з кожною новою зустріччю дівчина йому більше подобалася. До того ж бачив , як відповідально ставиться до роботи, уважна, привітна до пасажирів.
Пройшло два роки…. Був теплий, літній вечір, здалеку гуркотіло, насувалася гроза… Потяг прибув на станцію.. Блискавка раз- у- раз розрізала небо, довкола розносився гуркіт, йшов сильний дощ.
Сергій, без парасолі, поспішив вийти, перебіг до найближчого укриття,зовсім поруч помітив Галю,
-Привіт! Радо дивився в її очі,- Галочко, скільки часу не бачилися?! А чого на мої листи не відповідала?
-Що нагадав, що я є? Як поживаєш? Ти вже закінчив навчання? - засипала запитаннями.
Він дивився на неї, відчував - напевно час зробив свою справу, вона йому стала байдужа. Говорив з нею, а сам раз –у- раз дивився на небо, щоб вже йти. Після дощу він таки провів її додому, майже до воріт. Дорогою розмова не клеїлася, вона все розповідала про навчання, про книги, які читає. Та про свої плани, що навчання, для неї це все. А, як у нього справи навіть не поцікавилася.
Відчиняла хвіртку, кивнула рукою,
-Я вже йду, бувай здоровий!
Хотіла сказати пиши та зрозуміла, що втратила його. Хотілося повернутися, крикнути, щоб почекав , що вона вийде та він усміхнувся і пішов не озираючись.
Відразу відчинилися двері, стояла усміхалася мама,
-Нарешті! Чому так довго? Тож потяг давно прийшов, а тебе все немає , вирішила розважитися. Думала обдуриш батьків, не побачимо! Не сходь з розуму, ще рік інституту, а потім далі, поки не вивчися ніяких побачень.
-Та, що ти завелася, дай дитині переодягтися, що за характер! - перебив її батько.
Приголомшена, сиділа у своїй кімнаті, пригадувала Сергія, його солодкі поцілунки, їх розмови. Але ж в неї більше нікого не було.
В руках червоний диплом. За плечима навчання в інституті, молодь збиралася піти в кафе відмітити випуск. Галя сиділа вдома, як на голках,
- Ти ж мене пустиш мамо? В мене ж є сукня гарна, нова… А зачіску я сама зроблю…
Мати готувала обід, заклопотано позирала у вікно,
-А, що обов`язково йти? Ще все життя попереду. Може когось вже знайшла на свою голову?!
Галя заплакала, побігла в свою кімнату.
Вона таки поїхала у кафе та тільки потім трохи шкодувала. Адже майже всі були парами,, мали знайомих, які з ними прийшли відсвяткувати. Вона сумно дивилася, як кружляли закохані. З групи ні один із хлопців не запросив її на танець, від хвилювання тиснуло в грудях. Із заздрістю дивилася на веселих хлопців і дівчат.
Уже сиділа в електричці їхати додому, в вагоні мало людей, раптом в вагон влетіли два хлопчика , років чотирьох. Один з них прокричав,
-Ага! А я перший , перший!
За ними зайшли жінка й чоловік. Електричка загуділа, зрушила з місця.
Жінка, озираючись, проговорила впевненим голосом,
-Ану тихо! Ви, що вдома? Сидіть тихенько !
Вона почула знайомий голос, здивовано позирнула ,
--Зою, ти? Ох нічого собі! Це твої?
--Добрий вечір! Наші,-- задоволено усміхаючись, проговорив чоловік.
-Знайомтеся! Олег - мій чоловік! Це Галя - моя однокласниця, - мило усміхаючись до чоловіка сказала Зоя.
-Гарні! Кавалери виростуть, це ж треба, відразу двоє.
- А ми й на дівчинку чекаємо, - поспішив повідомити Олег.
-Так, а що ? Відразу поки молоді вибавимо, стільки того життя?! Хата є , робота є. І ми з Олежиком вдвох гарно справляємося, - всміхнувшись похвалилася Зоя.
- А ти , як Галю? Ще вчися? Може теж народила когось? Розповідай швидше, бо ми через зупинку будемо сходити,.
-У мене все добре. Ось, закінчила інститут, запросили залишитися працювати, я вирішила так краще, буду одночасно працювати й далі гризти науки.
-А діточок, що, ще не маєте? Як Сергій? - запитала Зоя й продовжила,
- Бачу зацікавлено дивися на наших майбутніх козаків.
Зоя помітила, як Галя зблідла й відвела погляд у вікно.
-Та ні ! Ми з Сергієм розбіглися…..
-Ну нічого! Ти ж не спішила заміж, все навчання. Вибач, не хотіла тебе засмутити. Все буде добре !Ще встигнеш! Удачі тобі! А ми вже виходимо, до зустрічі! - поспіхом говорила Зоя, вже бігла слідом за чоловіком й дітьми до виходу.
Надворі осінь…. Майже зовсім темно, як на зло, ще й електричка запізнилася. Галя йшла по дорозі, ледве ноги переставляла, після дощу дуже слизько. А в душі розпач й тривога, хоч би не налякатися когось і вже в думках про своє життя-« Стільки років буду сама сюди їздити, адже знову три роки стекли наче у річку. А, що тепер? Треба готуватися на кандидата наук. І, що із того ? Роки пройшли, сама одна, як билина, в квартирі навіть заговорити немає з ким. Кажуть маю щастя, що отримала від інституту квартиру та хіба в цьому щастя? Пригадала слова батьків» Все життя попереду», А що в ньому - пуста квартира, ніхто не зустрічає, холодна постіль, в якій самій не зігрітись. Напевно все ж треба життя змінити, треба таки когось знайти, скоро стану вовчицею й буду вити. А там, хай ,що хочуть ,те й кажуть.
В дверях, батьки привітно зустріли доньку, позирали, чи немає когось за нею. Батько приклав вказівний палець до губ, сердито дивився на дружину. Вона немов не зрозуміла знаку, защебетала,
-А, що донечко, а ми тебе чекали вже не саму, гадаємо дочекаємось онуків, ти б вже познайомила нас зі своїм другом.
Здавило в грудях, ледь видавила з себе,
- Мамо , все ще попереду життя , куди спішити? Ви ж хотіли, щоб я вивчилася, ось закінчила нарешті, т епер подумаю.
Батько обійняв її, підтримав,
-Тобі видніше доню.
Вечеряли майже мовчки, мати все хотіла, щось запитати та чоловік відразу кидав сердитий погляд. Вона ж все думала –« Про те «видніше»,що сказав батько,-« Чомусь тоді гризли, нікуди не ходи, ні з ким не май справ».
-А, що тут нового в нас ? Як сусіди? Зустріла сьогодні однокласницю Зою Сербіянську, має хлопчиків ,близнюків, чекають на дівчинку, каже щаслива, - завела розмову Галя.
- О! Сусідка Любка теж за другим ходить. Куди вони спішать, хай би одне пішло до школи ,тоді вже й друге можна. Та правда в неї чоловік славний і роботящий, але думаю можна було б і почекати.
Галя знервовано до матері,
-Мамо, почекати чого? Коли вже минуло тридцять два, можна і не думати, а мати дитину. В таких роках навіть і без чоловіка..
-Господь з тобою, дитино, ти не журися в нас будуть онуки, он Максим, не ночує вдома, якусь приблуду знайте, ощасливить нас. А ти після навчання поживи для себе, а там може знайдеться твоя половинка.
-Та годі вже! Теми іншої немає ?- обірвав батько.
Наступного дня Галяповерталася в місто,
-Мамо, я не матиму часу приїжджати часто. То може, як щось треба, нехай тато приїде. І багато їсти хай не везе, бо ж тяжко та й в мене зарплатня непогана.
По дорозі до станції батько все заспокоював доньку, щоб не гнівалася на матір, бо кожна мати хоче, щоб було краще.
Вся в роботі, всі знайомі, всі одружені і немає нагоди, щоб з ким познайомитися. Нарешті її послали в Київ, у відрядження, в один із інститутів на семінар по обміну опитом.
В аудиторії Галя підмітила одного чорнявого, славного чоловіка, років сорока, наважилася, сіла поруч з ним. Вирішила ризикнути , як кажуть - « У вир головою». Познайомилися, його звали Сергієм. «Це ж треба», думала про себе, на душі відразу стало кепсько, пригадала однокласника Сергія та все ж взяла себе в руки, вирішила, іншого випадку не буде.
Після закінчення лекцій, виступів, весело розповідала про навчання, історії про студентів, все намагалася заглянути йому в очі, усміхалася. Він сподобався їй на вигляд, карі очі, чорні брови, симпатичний.
Учасники семінару жили в одному з гуртожитків, недалеко від інституту. Одного разу він запросив її до себе в кімнату, на чашку кави. Був трохи здивувався, коли вона відразу дала згоду, вирішив розважитись, відчував - її гнобить самотність.
Сергій розповідав, що одружений має двоє дітей, задоволений дружиною. Та відчував, що вона хоче близьких стосунків. Коли вже було розпите шампанське, при теплій розмові відкоркували коньяк, він вже ні про, що не думав, cп`янів від її поцілунків.
За вікном сіріло….. вона проснулася щасливою жінкою. Швидко йшла до себе, а він солодко спав, адже вона йому добре напоїла, щоб забувся і зробив те, чого вона бажала.
Його в той день не було в аудиторії. Вона не переймалася.» Справу зроблено, нехай «-,думала,-« Сьогодні я тут, ніхто нічого не взнає, треба якось іще потрапити в його обійми.
Вона тримала на всяк випадок коробку цукерок й коньяк, чекала, що він зайде ввечері, не помилилася.
В кімнаті , з радіо линула музика, спокійно, комфортно, стук в двері неначе її пробудив. Швидко зирнула в дзеркало, відчинила двері, Сергій привітно посміхнувся,
- Можна зайти? –
-Заходь! Я вже встигла понудьгувати. Тебе на лекціях не було.
Ті дні вона згадувала і завмирала від спогадів. Він зрозумів, ніяких обов`язків не буде мати, про це сама сказала йому. Не засуджував її, бо йому, про себе дещо розповіла.
В електричці їхала додому, лише на кілька годин, боялася, щоб мати не помітила, що вагітна. Буде брехати, так вирішила, а що було робити, де те все життя попереду? Вже за місяць тридцять чотири роки, а сама, як билина, то хоч свою любов, ніжність розділить з дитям.
Здивовано батьки дивилися на доньку, коли відчинила двері.
-О! Донечко! - батько ніжно обіймав її.
Мати в цей час сиділа за швейною машинкою, зірвалася немов обпечена, вертіла головою в різні боки, немов когось шукала,
-О, сюрприз! Може не сама?
-Не сама мамо, з новинами всього на пару годин і назад,
-Ой, донечко, ти похудла трохи ,- клопоталася, накривала на стіл.
Галя звернулася до батька,
-Присядь біля мене. Оце думаю, як вам сказати, мене від інституту посилають на БАМ. Я підписала договір на п`ять років. Не хвилюйтеся, їду не одна, нас з інституту десять чоловік. В основному займатимуся організацією робочих, тож не перетруджуся. Писати буду, але ж самі знаєте, що це далеко.
Мати двигала плечима, щось про себе бурмотіла й обурено,
-Не встигла дитина обзавестися сім`єю , придумали послати у відрядження та ще так далеко.
-Нічого мамо, гадаю на краще, можливо там моя доля. Тож завтра їдемо до Москви, потім далі, нас збереться багато, цілий потяг.
Батько поцілував у чоло,
-Хай тобі щастить дитинко, сумку мама зараз збере.
-Та тільки небагато, ми в дорогу пайки отримаємо.
Вона відчувала, як калатає серце, холонуть руки від придуманого, не звично було брехати батькам та іншого виходу просто не знайшла. Як було зробити, щоб не шукали її в інституті, в місті.
Час летів …. У клопотах із сином, малий Сергійко - дуже схожий на неї. Світленький, пухкенький хлопчик, не посидючим, лише чорні оченята - подарунок від батька.
Раз в місяць Галина їхала на вокзал, щоб вкинути листа у поштовий вагон потяга, який прямував на Москву. Вже потім з московським штампом лист повертався до батьків. Вона часто дивилася на малюка, думала, яке-то прекрасне життя мати дитину. Навіщо слухала батьків, хіба б я не вивчилася, адже Сергій мене кохав та втратила його і цьому мабуть сама винна. А тепер буду завивати голодною вовчицею та нічого, заради дитя можна все витримати.
Вона вийшла з декрету на роботу, для сина найняла сусідку по площадці яка була на пенсії . Це тільки на той час, доки дадуть місце в садочку.
Пройшло три роки…. Яскраве літнє сонце світило у вікно електрички. Сергійко крутився, як шило , зацікавлено скрізь роздивлявся. По віконному склі катав маленьку машинку.
-Ну все сонечко, вже зараз будемо сходити, давай витру рученята.
Вона відчинила хвіртку, собака почав гавкати на хлопчика, той тулився до неї. Двері з хати відчинив батько, біля нього стояла вагітна жіночка, з цікавістю запитала,-
-Це хто? Якісь гості чи, що ?
Він на ходу витирав сльози,
-Галю, дитинко ! Яке щастя! Ще й не сама! Заходь, заходь.
Ніжно обійняв поцілував доньку, малого взяв на руки,
-Пішли до хати, а, як тебе звати соколику маленький? А я твій дідусь, ось зараз і бабуся прийде, пішла в магазин. Яка-то радість, яка-то радість. Галю, а це ж дружина Максима - Юля, ми ж тобі писали.
Вона викладала з торби гостинці, в хату зайшла мати. Побачивши Сергійка на руках в чоловіка, неначе перекосилася, дивилася здивовано то на доньку, то на малого, немов впала на стілець,
- Оце так БАМ! Бачиш де свою долю знайшла, це ж треба, бачиш, не дарма я казала, що все життя попереду.
Уже підійшла до неї,
-Ну давай хоч обіймемося.
Вони обійнялися, поцілувались. Мати взяла онука на руки, витирала сльози,
-Не буде боятися нас, тож не знає?
-Та ні, він товариський хлопчик, а ну скажи бабусі, як тебе звати…
Максим машиною заїжджав на обійстя, Галя побачила його,
- Ого, як змінився за п`ять років! Справжній дядько став. Привіт!- й до сина, -Сергійку, ходи до мами, я тебе познайомлю з дядьком.
Максим привітно поцілував її в щоку , подав руку малому,
- Ну ,давай дядькові привіт, давай ручку.
Сергійко заховався за Галю , виглядав із-за неї немов мишенятко.
-Ну добре, звикне потім, хоча звикати немає часу, ми ж завтра назад, до праці .
Поки Юля з свекрухою крутилися в кухні, Сергійко грався машинкою з братом. Під хатою на лавці сиділа Галя з батьком. Вона сьогодні не зізналася, що не їздила на БАМ, вирішила - так буде краще. А згодом може, як і дізнаються,вже не буде мати значення. Сказала батькові, що чоловік залишився там, не захотів сюди їхати. Попросила, щоб матері при нагоді сказав, що можливо буде сама виховувати сина, а зараз краще про це розмови не порушувати.
Вже всі сиділи за столом… Вся увага на Сергійка, а він перелазив з рук на руки і знову повертався до Галі. Мати налила вина, усміхалася,
- Давайте вип`ємо за нашого онучка, бач, а мовчала, не говорила, що одружилася. Галю, то як звати чоловіка?
Мамо в мене син Сергій Сергійович, у нас з ним все життя попереду. Я тепер маю заради кого жити.
Липень 2017 р
ID:
747837
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 26.08.2017 07:54:25
© дата внесення змiн: 12.02.2021 19:42:58
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
Як же гарно Ви пишете, Ніночко!!!! Радіє душа Вашій щирості й таланту!!! 
Дуже сподобалась!!! 
