Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ніна Незламна: Все життя попереду / проза / - ВІРШ


Ніна Незламна: Все життя попереду / проза / - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 4

Пошук


Перевірка розміру




Все життя попереду / проза /

Ніна Незламна :: Все життя попереду / проза /
Все життя попереду. Надворі зовсім сутеніло…. Місяць із-за обрію виглядав, помітно підіймався вище, немов ховався між дерев, а потім знову визирав. Підкрадалася ніч, темніло… Зорі то тут, то там, далеко виднілись, небо чисте, ні хмаринки. Біля хати Галини зібралися дівчата, її чекали, адже сьогодні в клубі танці. Із сусідньої вулиці вийшла юрба молоді , у когось в руках магнітофон. Привітно привіталися, Сергій однокласник її заклав пальці в рот, свистів. Собака ледь з ланцюга не зірвався, гарчав, аж захрип. Вийшов дядько Іван, батько Галі. Хтось із дівчат запитав, -Ну ,що пускаєте її на танці з нами? Сергій світленький хлопець, найвищий з юрби, сміливо підійшов, подав руку дядькові, привітався, хитро зирнув і запитав, -Що тітка Настя знову не пускає Галю? Адже контрольні всі здали. Я обіцяю доставлю особисто в цілості і збереженості. З дверей виглянула тітка Настя, -Гайда, вона нікуди не піде, от ,взяли звичку, треба думати про навчання, а не про гульки. Сергій махнув рукою. -Пішли, з нею каші ми не зваримо, шкода дівчини, нічого не бачить окрім книжок. -Я ,що хлопці, я нічого. Я нічого не можу зробити, тож хоче в університет поступати на фізико-математичний факультет, - топтався на місці, говорив дядько. Галя стояла біля вікна, виключила світло, щоб видно було компанію. Їй дуже хотілося з ними піти, але мати сказала - » ні» ,значить «ні». Сергій їй навіть дружбу пропонував та хоч би раз вийшла, тільки за хвіртку, мати вже тут, як тут. І кожного разу скаже , -» Ще встигнеш, все життя попереду». Галя височенька дівчина, худорлява, не належала до найкрасивіших, мала на обличчі багато веснянок і волосся було світло русяве з рижим відтінком. Та Сергій звик до неї, здавалося не помічав інших дівчат. Вона одна з перших підтримала його в школі. Батько його був військовим, мотався все десь, по Союзу, а потім його прислали в це районне містечко начальником Військкомату. Це було в п`ятому класі, як вони приїхали сюди, чомусь з ним ніхто не хотів сідати за одну парту. Класний керівник вирішила посадити його з Галинкою, оскільки вона була відмінницею, думала, що хлопчикові в новій школі буде зручніше звикнути. Насправді, ніхто не надіявся, що це на довго, пізніше вже й хлопці пропонували дружбу, щоб не сидів з дівчиною та він навіть про це не думав. Галя йому не давала списувати самостійні чи контрольні роботи, а завжди пояснювала, завдяки їй він краще навчався. Надворі червень …. Привітно світило ранкове сонце, на небі ні хмаринки. Легенький вітерець загравав з деревами, їх листочки немов шепотіли між собою. З акацій опадав вже зовсім сухий цвіт, а поряд цвіли сорти сімейних троянд. Тут різні і рожеві і червоні, висаджені немов під лінійку вздовж алеї, яка вела до самої школи. Сьогодні тут свято, вручення атестатів, прощання зі школою. На території людно, всі одягнуті святково, дівчата в легеньких красивих сукнях, хлопці ж в білих сорочках і темних костюмах, дехто навіть в краватках. Вся увага привернута до виступів вчителів, вже вручення похвальних листів, подарунків… Сергій стояв задоволено дивився на Галю, її всі вітали, адже вона отримала золоту медаль. Він останнім підійшов привітав і заховав своєю постаттю її від усіх, чмокнув в щоку і відразу відійшов. Дівчина миттєво почервоніла, заховалася між дівчат. Може хтось і помітив це та не придав значення, а хтось тільки усміхнувся. Весела компанія йшла на долину до річки, тут поруч не великий ліс, молодь вирішила відсвяткувати закінчення школи на природі. Гучно грав магнітофон, хтось пив « Сітро», а де-хто з хлопців навіть вино і пиво, дівчата ж в основному смакували солодощі. Сергій присів біля Галі, весь час приділяв їй увагу, запросив прогулятися, щоб залишитися на одинці. Та раптом хтось з хлопців запропонував потанцювати. Він відразу взяв її за руку, - Давай ,перший танець мій, а потім втечемо, дивися, адже вже декого немає, десь розбрелися. Вони йшли мовчки, один від одного на відстані, любувалися лісом, сміялися, коли раптом лякалися від пташок, які зненацька вилітали з кущів, чи з трави. -Галю, ти молодець, добилася того, що хотіла! - почав розмову Сергій. -Знаю ти поступиш в університет, я в цьому впевнений, а мене батьки відправляють в Полтаву, в вище командне училище зв`язку. Далеченько, але ж думаю будемо мати шанс на зустрічі, хоч не часто та все ж. Він підійшов ближче до неї , -Галю, ти мені не байдужа, я давно сприймаю тебе, як свою дівчину. Я тобі писатиму, адже ми з тобою вже як рідні, стільки років за однією партою. Повивчаємося, а потім, як отримаю направлення заберу тебе, адже ти підеш за мене? Вона дивилася в небо, немов ,щось там шукала, зблідніла, потім почервоніла, опустила голову донизу сказала, -Те, що ми навчалися разом нічого не означає, адже були дітьми. Час покаже, як в кожного з нас далі складеться життя. Може ти, ще собі зустрінеш когось та й забудеш мене, все може бути. Я не планую відразу після інституту виходити заміж, батьки хочуть, щоб потім навчалася в аспірантурі і згодом залишилася працювати в інституті. Батько знає одного з деканів, вони за мене вирішили, як буде краще. -Чекай, а тобі, як краще? Ти, що до мене зовсім нічого не відчуваєш? - Знаєш, мені мама говорить, кохання приходить і відходить ,а дітей треба вчити, ставити на ноги . А це велика відповідальність, тож немає чого поспішати. Він ніжно взяв за підборіддя і поцілунком ледь доторкнувся уст. Вона відсахнулася, -Ну, що ти, це ще зарано.. Чомусь знервовано тікала. Ледве догнав, біля берези, охопивши руками разом з деревом, щоб не втекла, припав в гарячому поцілунку. -Ну ,що ти Сергію, - ледь вирвалося з уст і втихомирилася. Адже її ніхто ніколи так не цілував. Чому так приємно, розслабилося тіло та серце билося шалено. Вже не пручалася він знову цілував. І немов п`яна шепотіла, -Сергійку, цього ж не можна робити, ще зарано… А сама вже хотіла тих поцілунків, відчула, як током пронизувало її тіло від дотику його рук, коли обіймав. Неначе пташка вся тремтіла, він вже собою пишався, бо відчував, що вона хоче його поцілунків. Як одне ціле, припали тілом, відчула дотик його плоті, злякано шепотіла, - Ні, ні, що ти.. Він відсахнувся, відійшов на кілька метрів, різко розвернувся. -Галочко, вибач , я ніколи не візьму тебе силою…Тільки за згодою… Тільки, якщо покохаєш.. Дівчина розвернулася йшла до виходу лісу. Він доганяв її…. Вже темніло… По обрію встелилися синьо - червоні хмари, під останніми променями сонця переливалися, виблискували то фіолетовим, то золотистим кольором. Весела музика линула з магнітофону, молодь поверталася додому. Тільки вийшли на центральну дорогу назустріч їхав мотоцикл з коляскою, різко зупинився, потім почав розверталися. Сергій йшов під руку з Галиною, вона миттєво відсахнулася від нього, вже чула материн голос, -Що це ви так розгулялися? Майже зовсім темно… Сідай дівко, ще нагуляєшся, давно пора бути вдома. Молоді люди не заздрили дівчині, вони давно знали її батьків, тому мовчки, лише позирали один на одного, йшли далі. Сергій махнув рукою, коли вона сідала в мотоцикл. Що за сім`я? Дорогою думав хлопець, адже всі свої, знають, що її ніхто не образить, чомусь ніколи не дадуть нормально провести час. І вже пригадав, як на Новорічний вечір в школу прийшла мати, дві години сиділа з технічками, чекала, щоб забрати додому. Тільки розпочалися конкурси та танці, Галя під наглядом матері пішла додому. Якесь сліпе піклування, вона ж серйозна дівчина , якась просто маячня… Галя ж приїхала додому, менший брат Максим, якому десять років, дивився телевізор, відразу заговорив до неї , -Знайшли! А то пристали до мене все розпитують з ким ти ходиш? Та куди ходять всі гуляти? До хати зайшла мати, здавалося ,що зараз загримить грім, Гучно й сердито заговорила, -Ти ,що думаєш будеш йому потрібна! В нього батько військовий! А ми прості люди. А ,якщо хочеш собі хлопця такого рівня, то треба спочатку освіту мати. А нагулятися встигнеш, ще все життя попереду! - Мамо, ні з ким я не гуляю, це ж класом…. Я ж вирішила освіта на першому місці… Плинув час … Сергій писав листи Галі на домашню адресу та відповіді не отримував. Часто додому не приїдеш, адже навчатися в військовому училищі було важко, до того ж дисципліна, як кажуть, залізна. Збігло два роки навчання….. Сергій щойно приїхав лише на два дні додому. Неподалік вокзалу побачив Максима, той їхав на велосипеді з торбою, з якої виднівся хліб, -Привіт козаче, як справи? -Та я ,це спішу, бачиш хмара находить, зараз буде дощ ,- пробурчав малий, хотів їхати. -Та ,зачекай же! Це ж літо , не замерзнеш і не розтанеш, тож не з цукру, - хлопець взявся за руль велосипеду. І дивлячись прямо в очі, сердито запитав, -Галя вдома? Не знаєш чому мені на листи не відповідає? Як у неї там в університеті , все добре? Максим втер носа хвилюючись сказав, -Мати листи ті спалює, я одного разу бачив, Галка навіть нічого не знає, що ти пишеш. А так нічого гризе науки. А зараз працює ,щось там допомагає, а у них там ремонт ,чи щось таке, а живе ж не в гуртожитку, а в якоїсь тітки. - То ти мені адресу даси? -А я ,що знаю. Та і нащо вона тобі, мама каже їй про хлопців треба забути на якийсь час, вчитися треба. Сергій махнув рукою, -Добре передай їй привіт, як приїде. Тільки обов`язково , скажи, що мене бачив і скажи про листи, не забудь! Сергій не йшов, немов летів, як метеор, з потяга в трамвай, лишалася година до від`їзду. По сходах в університеті зустрів двох хлопців з фарбами і щітками, -Ви не скажете, де тут ремонт? -На другому поверсі, вліво, - відповів один з них. В аудиторії кілька хлопців фарбували вікна. Привітався і здивовано запитав, -А де ж ваші дівчата? Хлопці переглянулися, один трохи старший серед них усміхнувшись сказав, -А ми своїх дівчат нікому не віддамо, правда хлопці? Та ,якщо серйозно ,то ми їх відправили додому, хіба самі не справимося. Сергій подякував і вискочив, адже треба швидко до вокзалу. Потяг на Полтаву вже відправлявся, майже на ходу закинув сумку і сам вскочив в тамбур. Світленька молода провідниця мило зирнула на хлопця, вже тримала його сумку в руках., -Добре, що встигли, а квиток хоч маєте? Сергій чомусь почервонів від її погляду. Чорні оченята ніжно з цікавістю дивилися на нього. -Вибачте, є, ось будь ласка! - Він попросив, щоб занесла йому чаю, хоча пити зовсім не хотів. Сам не розумів чому вирвалося, а потім подумав, може познайомлюся, така гарненька… Максим передав Галі про приїзд Сергія майже через місяць, вона тільки знизала плечима, подумала , хай почекає, ще три роки навчань. Коли ж запитала маму про листи, то та тільки усміхнулася, зробила вигляд, що ніяких листів, ні від кого не отримують і не отримували, то все вигадки. Т а хлопець згодом перестав писати листи, бо зустрів Світлану, з якою йому було комфортно, адже він їздив додому і з дому без квитка. Завдяки дівчині їздив частіше та й економніше було. Він ловив себе на тому, що думає про Світлану, що з кожною новою зустріччю дівчина йому більше подобається. До того ж бачив , як відповідально ставиться до роботи, уважна і привітна до пасажирів. Пройшло два роки…. Був теплий, літній вечір, здалеку гуркотіло, насувалася гроза… Потяг прибув на станцію.. Блискавка раз у раз різала небо, грохот розходився по окрузі, йшов сильний дощ. Сергій, без парасолі, поспішив вийти, перебіг до найближчого укриття, аж враз помітив зовсім поруч Галю. -Привіт Галочко! - радо дивився їй в очі. Стільки не бачилися?! А чого ти мені на листи не відповідала? -Що нагадав, що я є? Як поживаєш? Ти вже закінчив навчання? - засипала його питаннями. Він дивився на неї і відчував, що час напевно зробив свою справу, вона йому стала байдужа. Говорив з нею, а сам раз у раз дивився на небо, щоб вже йти. Але після дощу він таки провів її додому, майже до воріт. Дорогою розмова не клеїлася, вона все розказувала про своє навчання, про книги, які читає. Та про свої плани, що навчання для неї це все. А, як у нього справи навіть не поцікавилася… Відкривала хвіртку, кивнула рукою, -Я вже йду, бувай здоровий! Хотіла сказати пиши та зрозуміла, що втратила його. Хотілося повернутися, крикнути, щоб почекав ,що вона вийде та він усміхнувся і пішов не оглядаючись. Відразу відкрилися двері, стояла усміхалася мама, -Нарешті! Чому так довго? Тож потяг давно прийшов, а тебе все нема й нема , а ти вирішила собі розважитися…. Думала обдуриш батьків, не побачимо! Не сходь з розуму, ще рік інституту, а потім далі, поки не вивчися ніяких побачень…. -Та, що ти завелася, дай дитині переодягтися, що за характер! - перебив її батько. Галя приголомшено сиділа в своїй кімнаті, пригадувала Сергія, його солодкі поцілунки, їхні розмови. Але ж в неї більше нікого не було , в інституті навчалася гарно, як так підуть справи далі, то отримає червоний диплом. Час пливе…. За плечима навчання в інституті, молодь збиралася піти в кафе ,відмітити випуск… Галя сиділа вдома, як на голках, - Ти ж мене пустиш мамо? В мене ж є сукня гарна, нова… А зачіску я сама зроблю… Мати готувала обід, заклопотано позирала в вікно, -А, що обов`язково йти? Ще все життя попереду… -А може когось вже знайшла на свою голову?! Галя заплакала, побігла в свою кімнату. Вона таки поїхала в кафе та тільки потім трохи шкодувала. Адже майже всі були в парі, мали знайомих, які з ними прийшли відсвяткувати. Вона сумно дивилася, як кружляли закохані. З групи ні один із хлопців її не запросив на танець, в грудях здавило від хвилювань. Із заздрістю дивилася, які веселі хлопці і дівчата. Вже сиділа в електричці їхати додому, в вагоні мало людей, раптом в вагон влетіли два хлопчика , років чотирьох. Один з них прокричав, -Ага! А я перший , перший! За ними зайшли жінка й чоловік. Електричка загуділа і зрушила з місця. Жінка, озираючись, проговорила впевненим голосом, -Ану тихо! Ви, що вдома? Сидіть тихенько ! Дівчина почула знайомий голос, здивовано позирнула , --Зою, ти? Ох нічого собі! Це твої? --Добрий вечір! Наші,-- задоволено усміхаючись, проговорив чоловік. -Знайомтеся! Олег - мій чоловік! Це Галя - моя однокласниця, - мило усміхаючись до чоловіка сказала Зоя. -Гарні! Кавалери виростуть, це ж треба, відразу двоє, - кивнула до хлопчиків Галя. - А ми й на дівчинку чекаємо, - поспішив повідомити Олег. -Так, а ,що ? Відразу поки молоді вибавимо, стільки того життя?! Хата є , робота є. І ми з Олежиком вдвох гарно справляємося, - всміхнувшись хвалилася Зоя. - А ти , як Галю? Ще вчися? Може теж народила когось? Розказуй швидше, бо ми через зупинку будемо сходити, - позираючи в вікно поспіхом говорила Зоя. -У мене все добре. Ось, закінчила інститут, запросили залишитися працювати тут же, то я вирішила так краще, буду одночасно працювати і далі гризти науки, - позираючи на хлопчиків розказувала Галя. -А діточок, що, ще не маєте? Як Сергій? - запитала Зоя і продовжила, - Бачу зацікавлено дивися на наших майбутніх козаків. Зоя помітила, як дівчина зблідла і відвела погляд в вікно, а потім тихо сказала, -Та ні ! Ми з Сергієм розбіглися….. -Ну нічого! Ти ж не спішила заміж, все навчання. Вибач, не хотіла тебе засмутити. Все буде добре !Ще встигнеш! Удачі тобі! А ми вже виходимо, до зустрічі! - поспіхом говорила Зоя, вже бігла слідом за чоловіком і дітьми до виходу. Надворі осінь…. Майже зовсім темно і як на зло, ще й електричка запізнилася. Галя йшла по дорозі, ледве ноги переставляла, після дощу було дуже слизько. А в душі розпач і тревога, хоч би не налякатися когось і вже в думках про своє життя. Стільки років буду сама сюди їздити, адже знову три роки стекли в річку в навчанні. А, що тепер? Треба готуватися на кандидата наук. .. І, що і з того ? Роки пройшли, сама одна, як билина, в квартирі навіть заговорити немає з ким. Кажуть маю щастя, що отримала від інституту квартиру та хіба в цьому щастя? І пригадує слова батьків» Все життя попереду», А що в ньому пуста квартира, ніхто не зустрічає, холодна постіль, в якій самій не зігрітись, напевно треба життя змінити, ні треба таки когось знайти, бо буду скоро вовчицею вити. А там, хай ,що хочуть ,те й кажуть. Батьки привітно зустріли доньку в дверях, подивляючись, чи немає за нею когось. Позирали один на одного, батько приклав вказівний палець до губ, сердито дивився на жінку. Вона немов не зрозуміла знаку защебетала, -А, що донечко, а ми тебе чекали вже не саму, гадаємо дочекаємось онуків, ти б вже познайомила нас зі своїм другом. В дівчини здавило в грудях, ледь видавила з себе, - Мамо , все ще попереду життя , куди спішити? Ви ж хотіли, щоб я вивчилася, ось, закінчила нарешті,т епер подумаю. Батько взяв доньку ніжно за плечі, -Тобі видніше доню. Вечеряли майже мовчки, мати все хотіла, щось запитати та батько відразу кидав сердитий погляд. Вона ж все думала про те «видніше»,що сказав батько, чомусь тоді гризли, нікуди не ходи, ні з ким діла не май… -А, що тут нового у нас ? Як сусіди? Зустріла сьогодні однокласницю Зою Сербіянську, має хлопчиків ,близнюків, чекають на дівчинку, каже щаслива, - завела розмову Галя. - О! Сусідка Любка теж за другим ходить. Куди вони спішать, хай би одне пішло до школи ,тоді вже й друге можна. Та правда в неї чоловік славний і роботящий та гадаю можна було б і почекати. -Мамо, почекати чого? Коли вже минуло тридцять два, можна і не думати, а мати дитину і без чоловіка можна в таких роках ,- знервовано проговорила Галя. -Господь з тобою, дитино, ти не журися у нас будуть онуки, он Максим, не ночує вдома, то десь якусь приблуду знайте, ощасливить нас. А ти поживи для себе після навчання, а там може знайдеться твоя половинка, швидко говорила мати, неначе кудись спішила. -Та годі вже! Теми іншої немає ?- обірвав батько. Галя наступного дня поверталася в місто, -Мамо, я не матиму часу приїжджати часто. То може, як щось треба, нехай тато приїде. І багато їсти нехай не везе, бо ж тяжко та і в мене ж зарплатня не погана. По дорозі до станції батько все заспокоював доньку, щоб не гнівалася на матір, бо ж кожна мати хоче, щоб було краще. Вся в роботі, всі знайомі, всі одружені і немає нагоди, щоб з ким познайомитися. Нарешті її послали в Київ, у відрядження, в один із інститутів на семінар з обміну опитом. В аудиторії Галя підмітила одного чорнявого, славного чоловіка, років сорока, наважилася, сіла поруч з ним. Вона вирішила рискнути , як кажуть - « У вир головою». Вони познайомилися, його звали Сергієм. Це ж треба, думала про себе, на душі відразу стало кепсько, пригадала однокласника Сергія та все ж взяла себе в руки, вирішила, іншого випадку не буде. Після закінчення лекцій, виступів, весело розказувала про навчання, історії про студентів, все намагалася заглянути йому в очі, усміхалася. Він сподобався їй на вигляд, карі очі, чорні брови, як в пісні, пригадала. Жили всі учасники семінару в одному з гуртожитків, недалеко від інституту. Тож одного разу він запросив її до себе в кімнату, на чашку кофе. Був трохи здивувався, коли вона відразу дала згоду, але йому чомусь стало жалко цю жіночку, відчував, що її гнобить самотність. Сергій розповідав, що одружений має двоє дітей, задоволений дружиною. Але відчував ,Галя хоче близьких стосунків. Коли вже було розпите шампанське, а потім при теплій розмові відкоркували коньяк, він вже ні про, що не думав, бо від її поцілунків cп`янів. За вікном сіріло, коли вона проснулася щасливою жінкою. Швидко йшла до себе, а він солодко спав ,адже вона йому добре підливала випити, щоб тільки забувся і зробив те, чого вона бажала. Його в той день не було в аудиторії. Вона не переймалася. Справу зроблено, нехай ,думала, сьогодні я тут, ніхто нічого не взнає, треба якось ,ще потрапити в його обійми. Вона тримала на всяк випадок коробку цукерок і коньяк, чекала, що він зайде ввечері і не помилилася. В кімнаті грало тихо радіо, від музики було спокійно комфортно, стук в двері неначе її пробудив. Швидко зирнула в дзеркало і відкрила двері. Сергій привітно посміхнувся, - Можна зайти? – Галя не переймалася прямотою, -Заходь! Я вже встигла скучити… Сьогодні ж тебе на лекціях не було… Ті дні вона згадувала і завмирала від спогадів, які ті вечори були казкові…Він знав, що обов`язків не буде мати, вона про це сама йому сказала. Та він не засуджував її, бо дещо з особистого життя вона йому розповіла. Вона їхала в електричці додому, лише на кілька годин, боялася, щоб мати не помітила, що вона вагітна. Буде брехати, вирішила так собі, а що було робити, де те все життя попереду? Вже за місяць тридцять чотири, а сама, як билина, то хоч свою любов, ніжність розділить з дитям. Здивовано батьки дивилися на доньку, коли відкрила двері в хату. -О! Донечко! - батько ніжно обіймав її. А мати в цей час сиділа за швейною машинкою, зірвалася немов обпечена, вертіла головою в різні боки, немов когось шукала, -О, сюрприз! Може не сама? -Не сама мамо, з новинами всього на пару годин і назад, - сідаючи на стілець говорила донька. - Ой, донечко, ти похудла трохи ,- клопоталася мати і готовила їсти на стіл. Галя взяла за руки батька, -Присядь біля мене. Оце думаю, як вам сказати, мене від інституту посилають на БАМ. Я підписала договір на п`ять років. Не хвилюйтеся, їду не одна, нас десять чоловік їде з інституту. В основному буду займатися організацією робочих, тож не перетруджуся. Писати буду, але ж самі знаєте, що це далеко. Мати все двигала плечима, щось про себе бурмотіла, а потім обурено сказала, -Не встигла дитина обзавестися сім`єю , придумали послати у відрядження та ще так далеко. -Нічого мамо, так гадаю на краще, можливо там моя доля…. Тож завтра їдемо до Москви, а потім далі, нас збереться багато, цілий потяг. Батько поцілував в чоло, -Хай тобі щастить дитинко, сумку мама зараз збере.. -Та тільки не багато, ми там отримаємо в дорогу пайки, - поспіхом з хвилюванням говорила Галина. Вона сиділа, говорила і відчувала, як калатає серце, холонуть руки від придуманого, не звично було брехати батькам та іншого виходу просто не знайшла. Як було зробити, щоб не шукали її в інституті, в місті. Час летів в клопотанні з синочком, малий Сергійко був дуже схожий на неї. Світленький, пухкенький хлопчик був не посидючим, лише чорні оченята були подарунком від батька. Раз в місяць Галина їхала на вокзал, щоб вкинути листа в поштовий вагон потяга, який прямував на Москву. Вже потім з московським штампом лист повертався до батьків. Вона часто дивилася на малюка і думала, яке-то життя прекрасне мати дитину. Нащо послухала батьків, хіба б я не вивчилася, адже Сергій мене кохав та втратила його і цьому мабуть сама винна. А тепер буду завивати голодною вовчицею та нічого, заради дитя можна все витримати. Вона вийшла з декрету на роботу, для сина найняла сусідку по площадці яка була на пенсії . Це тільки на той час, доки дадуть місце в садочку. Пройшло три роки…. Яскраве літнє сонце світило в вікно електрички. Сергійко крутився, як шило , зацікавлено дивився у вікно, а потім катав по ньому маленьку машинку. -Ну все сонечко, вже зараз будемо сходити, давай витру рученята, бо ж за все хватався. Вона відкрила хвіртку, собака почав гавкати на хлопчика, той тулився до мами. Двері з хати відкрив батько, біля нього стояла вагітна жіночка, з цікавістю запитала до батька, - -Це хто? Якісь гості чи, що ? Він на ходу витирав сльози, -Галю, дитинко ! Яке щастя! Ще й не сама! Заходь, заходь. Ніжно обійняв поцілував доньку і взяв малого на руки, Пішли до хати, а, як тебе звати соколику маленький? А я твій дідусь, ось зараз і бабуся прийде, пішла в магазин. Яка-то радість, яка-то радість. Галю, а це ж дружина Максима, Юля, ми ж тобі писали. Галя викладала з торби гостинці як зайшла в хату мама. Побачивши Сергійка на руках в чоловіка, неначе перекосилася, дивилася здивовано то на Галю ,то на малого і немов впала на стілець, - Оце так БАМ! Бачиш де свою долю знайшла, це ж треба, бачиш, не дарма я казала, що все життя попереду. А потім встала, підійшла до Галі, -Ну давай хоч обіймемося. Вони обійнялися і поцілувались, а потім Настя взяла онука на руки витирала сльози, -Не буде боятися нас, тож не знає. -Та ні, він товариський хлопчик, а ну розкажи бабусі, як тебе звати… Розкажи, вмовляла Галя сина. Максим заїжджав машиною на обійстя, Галя побачила його, - Ого, як змінився за п`ять років! Справжній дядько став. Привіт! Сергійку, ходи до мами, я тебе познайомлю з дядьком. Максим привітно сестру чмокнув у щоку , подав руку хлопчику, ну ,давай дядькові привіт, давай ручку. Сергійко заховався за Галю і виглядав з із-за неї немов мишенятко. -Ну добре, привикне потім, хоча привикати немає часу, ми ж завтра назад, до праці ,- сказала Галя Поки Юля з свекрухою крутилися на кухні, Сергійко грався з дядьком машинкою, а Галя сіла на лавці біля хати з батьком. Вона сьогодні не призналася, що не їздила на БАМ, вирішила, що так буде краще, а згодом може, як і узнають, то вже не буде мати значення. Сказала батькові, що чоловік залишився там, не захотів сюди їхати. Попросила, щоб матері при нагоді сказав, що сама буде виховувати сина, а зараз краще про це розмови не порушувати. Зібралися всі разом за столом, вся увага була на Сергійка, а він перелазив з рук на руки і знову повертався до Галі. Настя налила вина, усміхалася, - Давайте вип`ємо за нашого онучка, бач, а мовчала, не казала, що одружилася. Галю, то як звати чоловіка? Мамо у мене син Сергій Сергійович і у нас з ним ,ще все життя попереду. Я тепер маю заради чого жити.

ID: 747837
Рубрика: Проза
дата надходження: 26.08.2017 07:54:25
© дата внесення змiн: 26.08.2017 08:34:31
автор: Ніна Незламна

Мені подобається 18 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали: Любов Іванова, Світлана Моренець, Ніна-Марія, Надія Башинська, Ганна Верес, Виктория - Р, Світлая (Світлана Пирогова), Миколай Волиняк
Прочитаний усіма відвідувачами (515)
В тому числі авторами сайту (32) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.
Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед




КОМЕНТАРІ

Ольга Калина, 11.01.2018 - 11:12
Зворушлива історія.. Гарно написали. flo19
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ольга Калина, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую!,Олічко Ви прямо присвятили пів дня на мої твори.Рада,що читаєте.ДЯКУЮ! 21 22 22 give_rose
 
Михайло Гончар, 21.12.2017 - 10:30
Життєва історія. В житті, як на довгій ниві - все буває. Гарна робота, талановито написано. Подальших Вам творчих успіхів. 12 give_rose 16
 
Ніна Незламна відповів на коментар Михайло Гончар, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую,шановний! Завжди Вам рада. Всього найкращого!!! 21 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
Виктория - Р, 28.11.2017 - 21:28
Ніночко, дуже зворушлива історія ..життєва..дякую 16 21 flo26
 
Ніна Незламна відповів на коментар Виктория - Р, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! Приємно,що сподобалася проза.Всього найкращого! 21 22 22 give_rose
 
Zest, 27.10.2017 - 08:32
Кожному те, що треба smile
12
 
Ніна Незламна відповів на коментар Zest, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! Рада,що читаєте мої твори. Всього Вам найкращого!!! 21 22 22 give_rose
 
Zest відповів на коментар Zest, 27.10.2017 - 09:22
Взаємно. Вам ще більше найкращого give_rose hi їх
 
Ніна Незламна відповів на коментар Zest, 01.01.1970 - 03:00
Дякую!Рада,що читаєте. Хай у всіх все буде добре!!! 21 give_rose
 
Zest відповів на коментар Zest, 27.10.2017 - 10:15
apple так всього багато, до заги. Та Дякую, дякую
 
Ніна Незламна відповів на коментар Zest, 01.01.1970 - 03:00
23 23 23
 
Новоградець, 26.10.2017 - 08:03
Тепер прочитав... Тут трішки інший випадок, але все одно в результаті позитив. А взагалі, батьківська диктатура - це скалічені долі дітей. Але боротися з цим неможливо... 16 17 flo18
 
Ніна Незламна відповів на коментар Новоградець, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Так ,нам це вже,як кажуть,не грозить..
Але ж шкода,що часом ламаються долі..
Всього найкращого Вам!!! 21 22 22 give_rose
 
Ірин Ка, 12.09.2017 - 12:12
Квіточки суму змішалися з квітами надії та радості! Чудовий у Вас вийшов літературний букет-оповідання! Читала з задоволенням! 12 12 12 16 flo26
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ірин Ка, 01.01.1970 - 03:00
Вітаю Вас! Рада,що читаєте мої твори.Дякую! give_rose
 
Lana P., 06.09.2017 - 02:10
прикро, коли самі ж батьки ламають долі своїх дітей 17
Дякую за цікаву розповідь!
 
Ніна Незламна відповів на коментар Lana P., 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! Різні долі,таке життя...
19 22 22 give_rose
 
Яка у Вас душевна і життєва проза, Ніно. Читається з цікавістю, легко, на одному диханні. Молодець! good tender 16 flo12
 
Ніна Незламна відповів на коментар Світлана Моренець, 01.01.1970 - 03:00
Вітаю вас на моїй сторінці. Дуже дякую!
Я рада,що читаєте,дякую за теплий коментар.Всього Вам найкращого,гарних осінніх днів і натхнення!!! 19 give_rose give_rose give_rose
 
Чудово. Майстерно як завжди. Щасти Вам! 12 12 give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Георгій Федорович, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! 19 22 22 give_rose
 
friends 22 22 give_rose Чудова історія! Скільки добра та духовного світла в усіх ваших творах. Прекрасно.
 
Ніна Незламна відповів на коментар Евгений Познанский, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! 19 22 22 give_rose
 
Любов Іванова, 28.08.2017 - 10:07
Господи, оце ж то історія!!!! Щоразу дивуюся.. щоразу захоплююся!!! 19 21 12 12 12 12 12 12 give_rose give_rose give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Любов Іванова, 01.01.1970 - 03:00
Дужедякую! Рада,що читаєте та шлете мені теплі коментарі.Зі Святом Вас!!! 19 22 22 give_rose give_rose give_rose
 
dashavsky, 27.08.2017 - 16:24
12Чудова історія 16 17 Дуже сподобалась!!! flo26 flo18 give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар dashavsky, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! 19 22 22 give_rose
 
Надія Башинська, 27.08.2017 - 09:36
16 42 16 43 Як же гарно Ви пишете, Ніночко!!!! Радіє душа Вашій щирості й таланту!!! flo21 flo21 flo21
 
Ніна Незламна відповів на коментар Надія Башинська, 01.01.1970 - 03:00
Дякую,Надю! Рада,що сподобалась проза.Хай у всіх все буде добре!!! 19 22 22 give_rose
 

Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед
Нові твори