Плаче дощами холодними осінь,
Мабуть і в неї серце болить…
Сиві жмутки в золотому волоссі,
Юність пройшла і цього не змінить…
Холод безжальний вкрадається в душу,
Сумнівів кігті спокій крадуть.
Планів твоїх милий я не порушу,
Стихне у серці неспокій і лють.
Пройдуть дощі, буде бабине літо,
Сонце осушить сльози мої.
Чашу терпіння давно перелито,
Там десь далеко на самому дні
Жевріє віра – все добре в нас буде!
Ми перескочим темну цю смугу.
Знову згадаєм далеке, забуте,
Спробу ми в долі випросим другу.