Але хто це дівча?
Ще не знаєш… долоні холодні.
Очі кольору трав. Шлейф криваво-терпкого вина.
Ти забудеш її. Не тримайся тієї безодні,
Де відлунює й досі
похмілля твого глибина.
Як же втримати це?!..
Непідкорені міцністю клею,
Зі стареньких шпалер відлітають у світ солов”ї.
…але, раптом, колись, доторкнувшись первинного глею,
До найтонших дрібниць,
ніби вперше, відтвориш її
Так тонко і разом з тим типово відтворено людську бувальщину пройдешніх емоцій, які вже не покинуть... Як перше кохання... Наталі - Ви майстриня читати людські душі... тонкий пергамент їхніх переживань.
* * *
Я помню Вас,
во взгляде искры Света…
порою грусть
от суеты мирской.
Летим дорогой –
спутницей кометы –
всё счастье в том,
что нам претит покой!
Вау... ви переносите в такий таємничий, тонкий світ... мені аж подих затамувало... це неймовірно... обожнюю ваші вірші... в них наче кожен раз йдеш по краю... Браво!
гостя відповів на коментар Квітка)), 21.08.2017 - 09:26
Щиро дякую Вам,Валю!асоціації можуть виникатиз найменших дрібниць...старі шпалери обдерті два місяці тому...а нові ще й досі в рулонах,чим не варіант для вірша?...