|
Надворі весна…. Одного ранку яскраве сонечко світило мені прямо в кімнату. Його промінці неначе витанцьовували на підлозі і мерехтіли на моєму ліжку.
Лежу, чекаю бабусю, щось не чути… Напевно на подвір`ї дає їсти курям. Тато, як завжди в цю пору на роботі, а мама десь пропала, вже кілька днів вдома немає. Бабуся сказала подарунок привезе, а я боявся - може захворіла, бо така велика ходила, повненька, мене на руки не брала. І я не міг її обійняти, все кричала, - »Обережно».
Ой що, це?! Чую під`їхала автівка, швидко до вікна, бачу бабуся стоїть біля хвіртки. Від здивування, аж рот відкрив, до кого ж вона так усміхається? Тато несе якийсь великий пакунок перев`язаний рожевими стрічками, а у мами великий букет троянд , вона радісно позирає до мого вікна. Хочу швидко до них, але ж у піжамі не побіжу, будуть сваритися, назвуть малим, а я ж уже майже дорослий, мені ж скоро чотири роки. Поки одягнувся, чую скрипнули вхідні двері, отже, всі вже в хаті..
- Ось і я, синку, любий! - сказала мама.
Я з цікавістю дивлюся на маму. О, вона вже не така здорова, побіг до неї, вона присіла на стілець і взяла мене на руки. Цілувала, обіймала, гладила по голові і заглядала в очі. Я радо горнувся, поцілував у щічку, бо ж дуже скучив,
- Мамо! Де ти так довго була? Я так сумував за тобою! Весь час була вдома, а одного ранку встав, чекав, шукав, а тебе все нема й нема.
- Тож бачиш, ходила за подарунком, - показала рукою на ліжко.
Той подарунок лежав, трохи ворушився. Я ж хлопчик вихований запитав маму,
-А можна подивитися? Це тільки мені чи всім подарунок?
Дорослі засміялися .
- Синку це подарунок для всіх, а насамперед для тата, бо він дуже хотів його. А тобі і нам з бабусею він теж сподобається, побачиш ,- шепотіла мені мама на вушко.
Вона відправила мене почистити зуби та обов`язково помити руки з милом, тільки тоді можна розвернути цей подарунок.
Я швидко, підплигуючи вискочив з ванни, стою біля ліжка, тато дивиться до мене з усмішкою, розв`язує стрічки. Ого , бачу маля лежить, кліпає оченятами, почало махати ручками, потім скривилося йрозплакалося.Я від здивування, почухав свого чубчика, втер рукою носа - це в мене звичка така –дивився здивовано на маму.
Вона взяла маля на руки ,
-Ромчику, це твоя сестричка Даринка. І тепер вона, напевно хоче їсти - мама відвернулася і приклала дівчинку до грудей. Вона смоктала із заплющеними очима.
А мама усміхалася до неї. Я чомусь відразу почав ревнувати, дивився з -під лоба, відкопилив губу і відвернувся до вікна. Роздумував собі - оце так подарунок, нічого собі!
А потім бабуся давала команди, мама і тато не заперечували, в усьому її слухалися, що і як треба робити.
Нарешті Даринка лежала у візочку колясці. В моєму візочку, а я ще думав, нащо це бабуся дістала його з горища -тепер все зрозуміло. Зрозумів я і те ,що в нас стала більша сім`я, не тільки є синочок, а від сьогодні , ще є донечка.
Маленька дрімала в колясці, а мама довго стояла поруч, усміхнено дивилася, то на мене, то на неї,
-Ромчику, а ти помітив, що волосся в Даринки чорненьке, як у тебе?
-Помітив, помітив! Ти довго тут будеш? Все любуєшся нею, а я вже їсти хочу, - пробурмотів я.
Раптом з кухні погукала бабуся, - Гайда всі до столу, час снідати!
У відразу пішли до кухні. Бабуся у нас, як командир, не любить, коли, хтось її не слухається, тоді сердита ходить увесь день. То краще слухатися, щоб не було непорозумінь.
-То це в нас свято ! - вигукнув я, сідаючи за стіл.
На столі смакота, ковбаска, сир, мої любимі голубці і торт. Я найбільше люблю ковбасу і торт. У нас таке рідко буває, бабуся готує їсти завжди все смачне, тому мама говорить, що краще їсти домашнє.
Я дивився на всіх, які вони веселі, усміхнені . Тато вікоркував пляшку вина, наливав у фужери, а воно пінило, шипіло, ледь не вискакувало звідти. Потім пили і вітали один одного з поповненням у сім`ї, а бабусю вітали з онучкою. Про мене теж не забули, вітали з сестричкою і бажали всім здоров`я.
Всі мовчки стали їсти, я дуже швидко з` їв ковбасу з голубцями, ви б тільки знали, як смачно! Ще коли дивився на торт, аж слинка текла, майже не помітив ,як уплів все, що поклали мені в тарілку.
Бабуся поглядала на мене і час від часу усміхалася, підморгувала.. Вона загалом добра бабуся, мене любить і казки розповідає й допомагає одягатися, як мене бере лінь. Щоправда, коли буває в мене малий біс вселиться, як вона каже, буваю неслухняним. Тоді вона мене навіть у куток ставить, але ж заслужено - сам знаю.
Після сніданку тато сказав, що підемо на подвір`я, що я йому дуже потрібен, є для мене робота. Мама пішла в кімнату до Даринки, а я подумав, що вона з нею буде робити? Та й відчинив тихенько двері,щоб підгледіти. Насправді вона нічого не робила, лягла в ліжко відпочити – подумав я і вже доганяв тата, а бабуся залишилася хазяйнувати у кухні..
Тато вже за сараєм рубав дрова, я здивовано запитав,
-Що будемо палити пічку? Хіба в хаті холодно? Нащо дрова рубаєш?
- Так, треба пропалити, будемо ввечері купати Даринку. Та і взагалі рубаних дров немає вже, треба заготовляти потроху на зиму.
-Тату, так до зими ж іще далеко. Розповідала бабуся, що має бути літо, обіцяла, що буде навіть спекотно, - продовжив я розмову з татом і носив нарубані дрова, складав під навісом, біля сараю.
Уже заморився, присів на порозі і захоплено дивився на тата, який він у мене сильний. Так багато нарубав дров і не втомився, от би мені бути таким, «міцним горішком! стати, як бабуся його називає.
З городу йшла бабуся, несла зелену цибулю та петрушку,
- Пішли Ромчику, досить, заморився, очі, як у тумані, пішли, сонечко моє, відпочинемо.
Я люблю, коли вона мене так називає, задоволено подав руку, відчуваю, що ноги мов не мої, ледве тягну їх, не слухаються мене.
Бабуся зняла з мене одяг ,
-Йди вмийся, замурзався з тими дровами і захопи гребінця, чубчика свого розчеши, бо як у півня.
Я миттю у ванну, а й справді, чомусь розчервонівся. Вмився, причесався, забіг до мами в кімнату.
Вона знову годувала мою сестричку. От нічого собі, подумав, така ж до їдла, як я, я теж люблю поїсти.
Бабуся принесла мені склянку молока і пиріжок, я з задоволенням їв і запивав його молоком . І думав, я швидше впораюся чи ні. Вже немає пиріжка і немає молока, точно - я першим закінчив їсти, був задоволений, що перегнав її. Поставив склянку на столик біля мами, вже не мав сили, то ліг на диван і чув, як хтось вкривав мене простирадлом, встати не міг, здолав сон.
Проснувся від плачу, Даринка вередувала, мами поруч не було. Я заглянув до неї, вся червона , а поруч лежить соска.
Аж тут зайшла мама,
-О Ромчику! Дай їй сосочку, напевно їсти знову хоче, я зараз прийду.
Я приклав їй соску до губ, вона відразу вхопила її і чмокала, трохи дивно та більше не плакала. Мабуть вона смачна, що замовчала, якось треба буде попробувати, вирішив я.
Надворі почув голоси, до хати зайшла Маринка з мамою.
- Ромчику ,йдіть поганяйте в м`яча на подвір`ї.
Я дуже зрадів своїй подружці, вона жила поруч і всього на пів року була старша за мене. У неї красиві сині очі, бабуся, каже, як квіти – волошки.
А волосся світле, не таке, як в мене, весь час заплетена косичка, а в ній синьо-жовта стрічка. Вона каже, що тепер модно так заплітати. Ми з нею завжди дружно граємося, я , як хлопчик, повинен завжди захищати дівчаток, тому багато в чому їй поступаюся. Так мене тато навчив.
- Мамо ,я покажу Маринці нашу Даринку, можна?
Мама кивнула головою і я задоволено взяв Маринку за руку, підвів до візочка. На жаль Даринка на нас не звернула уваги, натягувала соску, час до часу трохи кривилася.
- Мамо вона зараз буде плакати, бо кривиться, - гукнув я.
- Так ,синку, зараз буде їсти, а ви йдіть грайтися надвір.
Ми з Мариною відразу пішли на кухню, бо бабуся погукала.
Їли смачний зелений борщ зі сметаною. Потім, задоволені гралися на обійсті.
-Ромчику, а ти не покинеш зі мною дружити, як Даринка підросте ? - запитала Марина.
Я підійшов і шепотів їй на вушко, щоб часом ніхто не почув,
-Ти що, я ж тобі присягався. Хіба забула, будемо дружити все життя. Я слова дотримаю.
Ми довго гралися і вже надвечір я проводив Маринку до її хвіртки, вона задоволено махнула рукою, усміхнулася,
- Давай до завтра, друже!
В хаті було тепло, пахла трава і з ванної чути голоси, мама з татом купали Даринку.
Я тихенько притаївся біля тата і дивився на закутану в пелюшки сестричку - вона лежала у воді, обличчя стало рожеве, стулила уста бантиком і кліпала оченятами. Мені було дивно, мабуть їй подобалося, мовчала, не плакала і навіть не кривилася.
Я вперше бачив ,як купають маленьких, було цікаво.
-Синку, стань трохи осторонь, щоб не заважав, - попросила мама.
Задоволено підсунувся, радий, дивився на маленьку сестричку, яку вже звільнили від пелюшок.
Які ж у неї маленькі пальчики! Так і хочеться помацати , але ж знаю, що не можна.
Мене погукала бабуся, вже стояв перед нею,
-Сідай вечеряй і готуйся спати, хай там самі справляються, вже побачив, як купають, тепер не заважай.
Я швидко з`їв солоденьку гречану кашу з молоком і пішов у мамину кімнату.
Мені так хотілося попробувати на смак соску, чому так сподобалася Даринці? Мама колись розповідала, що я молоко довго пив з пляшки, через соску та я ж цього не пам`ятаю.
Озирнувся, причинив тихенько двері і взяв у рот соску. Тю, якась гумка, чи ,що ? І не солодка і не гірка, ще чомусь твердувата. Витягнув і поклав у склянку з водою, бо бачив так мама робила. Що в ній доброго? Навіщо дають сестричці ? Так і не зрозумів.
Уже почув голоси, тато ніс закутану у великий махровий рушник Даринку.
- Ромчику тепер не заважай, на добраніч, бабуся казку прочитає
- мама поцілувала у щічку, підморгнула і розвернула мене за плечі до дверей. Я все зрозумів, їм тепер не до мене, пішов до бабусі. Вона вже чекала.
Я, як завжди, швидко зробив усі вечірні процедури і вже лежав у ліжку. Бабуся, почала читати казку, а я все думав про Даринку.
« Ото бабуся,казала, що мама подарунок зробить… Може й справді сестричка – чудовий подарунок.
Я задивився у вікно, до зірочок, які мерехтіли, немов передавали мені привіт, чи може вітали мене з сестричкою. І мені перед очима вона, така маленька, неначе гойдається серед них.
Засинаю і думаю, все - таке добре, що тепер в мене є сестричка. Може й криклива буде, чи капризуватиме, але все ж чудово, що буде мені кого вчити, як вчать усі мене..…
Червень 2017р
ID:
746018
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 14.08.2017 09:11:34
© дата внесення змiн: 12.02.2021 17:48:53
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
