Як це - жити гідно? Любити гідно і нелюбити гідно? І взагалі, що
за слово це - гідність? Усвідомлення своєї важливості, значимості. З тобою
рахуються коли ти щось знаєш, маєш, вмієш, любиш або не любиш. І з
твоїм " не любиш " рахуються теж. Авжеж! Хіба це вирок, біда - не любити?
І зовсім ні, а навпаки! Любити - біда. І що ж мені (нам) з цією бідою
робити, як жити? І нащо ту голову сушити? Вона і так на тій спеці майже
варена. жарена, одним словом, висушена голова.
І вже не знаєш, як оце тепер мислити, та ще й гідно, достойно,
пристойно, просторно, велично, геніально, далеко-прозірно і , взагалі
мрійливо, загадково і невипадково, часом, правда, гальмуючи, заштопо-
рюючи і нереагуючи, трансформуючи, медитуючи, заплітаючи і нарешті -
відключаючи усі двигуни своєї здравомислячої, перегрітої, запамороченої,
закрученої, інколи, загубленої десь, отієї вельмишановної і поважної надбу-
дови людської організації, що зветься Головою.
А де ж ту гідність шукати? В голові? Чи де інде? Може у серці, а
може у животі? Дехто у руці її тримає. Зловив, мов ту Жар-Птицю Щастя,
а ласкає її, мов ту кицю. Гідно так. Навіть, образливо-заразливо. Чому
така велика їй увага, повага, шана приділяється, виділяється?
І де ж та гідність приживається у тебе, любий, коханий,жаданий,
несміяний, чеканий, довгоочікуваний, друже? А я її сховаю, мабуть, у
портфель і сховаю подалі від дверей, щоб, випадково, ніхто не потягнув,
і не присвоїв собі мою гідну і поважну, мою Гідність.
І будь-що буде, але гідність зі мною буде і в портфелі зберіга-
тиметься до повної нашої інтеграції, деградації, асиміляції, денаціона-
лазації у Єврозлуці.
З кимось злука, а з кимось розлука. Сьогодні з тобою, душа
в душу, рука в руці, очі світяться, а завтра чубляться ті, котрі так
сильно любляться. Таке ось воно непередбачене життя. Життя гідне,
достойне, пристойне, престольне, застольне, застояне, продвинуте,
задвинуте, зашургане, призабуте, забуте, загублене...
А ,що з того спливе - час покаже, все на свої місця розтавить.
На когось надавить, а когось роздавить, задавить, розчавить. Але ми
надіємося, віримо і будемо любити тих, з ким завтра нам жити, а других
що - ні? Ну, і правила жорстокі які! Всіх любити не можна - ось вам
карта дорожня. Замало у нас ще сили, хіба на Божі Сили треба надія-
тися, вірити і з цим жити! Ну і себе не забути полюбити з усією гідністю.
І не буде посеред нас негідників. Усі гідники, гідні зватися
Дітьми Божими і жити в своїй, Бгом даній, Україні!
ID:
745480
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 10.08.2017 08:56:03
© дата внесення змiн: 10.08.2017 08:56:03
автор: яся
Вкажіть причину вашої скарги
|
