|
(переспів польської релігійної драми)
З'ЯВА VI
Ті ж, заходить Юда.
Юда
Ходи ... щошвидше! Бачиш—як біжу
до тебе... як тебе бажаю
у п'янім прагнень шалі!
Підійди—бо спаленію сам... бо спопелію
від тих всепожираючих вогнів,
котрі в мені ти запалила!
Магдалена
Юдо! Дай уста...
я розгризу їх вщент, а тою кров'ю
розпломенію твої груди! Чуєш...
Пожари степові в мені гуляють!
Вбери їх, Юдо, в себе...
...Чую вже—
твої рамена повняться вогнем,
наснажуються хтивістю і в'ються
в напрузі пожадань!
Вхопи мене... неси...
Неси мене—щошвидше!
П'яні голоси святкуючих бесідників
на другому плані сцени.
І-й бесідник
Вина сюди—а більше—потону
нехай в вині!
ІІ-й бесідник
В такій хвилині
сильніше серце б'є,
на очі сльози плинуть...
ІІІ-й бесідник
Я нині
в свої обійми світ весь захоплю...
Магдалена
Як львиця зранена
в жарких пісках пустелі—
я катулятись буду і ревти...
занурюватись у твої широкі груди—
бо небеса безкраї...
Юда
Як теє небо понад землею—
понад тобою я зависну!
Магдалена
Подрімаю... хвилинку подрімаю...
Не буди... о, не буди...
ІV-й бесідник
Геть!
Бо я готовий
помірятися навіть з Богом!
V-й бесідник
Ха-ха-ха-ха!..
VІ-й бесідник
О, моя чудова... ходи до мене...
ближче... ось сюди...
Магдалена
Упийся... впийся... хай в розкошах млію
як винниці на землях Енгаддії...
Юда
Я тобою спраглий—
як росяною ніччю спраглий день
спрацьований...
VІІ-й бесідник
Тихіше...
на Бога... тихше...
бо іде до мене
божественна... усміхнена...
о мисль моя... натхненна...
VІІІ-й бесідник
Хі-хі-хі-хі...
Юда
О Магдалено!
Віддиху вхопити не можу!
Ноги летять у прірву...
сточуюсь у темінь бездонного Еребу!..
Хай небес
ті зоряні склепіння западуться—
розступиться, розверзнеться земля—
і хай поглине нас
в огнисте своє лоно!
Коли ж разом углиб її впадемо—
здобудем небо!
Магдалена
Тож риньмо в прірву!
Що нам світ цілий—
коли самі собі ми стали світом!
Нащо нам захвати усіх отих людей—
коли самі захоплені на небо!!
Нехай уже не будять нас тим криком,
нас,
що погрузли в снах
без прокидання...
(Тривожиться, тремтить.)
Без про-ки-дан-ня...
Так... Без про-ки-дан-ня...
Юда
Як дивно мовиш... Голос твій тремтить,
мов хлипає...
Рука палає жаром невгасимим...
Магдалена
Він не прокинеться... не збудиться—
ніколи!
Юда
Хто—Магдалено! Хто...
Про кого мова?
Магдалена
(ніби до себе)
Лазар не збудиться... не збудиться... не…
Юда
(голосно)
Що?!! Брат твій не живе?!!
Серед бесідників помітний рух.
Магдалена
Не гляне вже на мене—як і я
на нього вже не гляну!
(Плаче.)
А прецінь я хотіла
тебе узріти, Лазарю! Життям...
життям би заплатила, щоб хоч раз
побачити тебе, хоч раз єдиний!..
До тебе бігла!..
Допала твоїх порогів!..
Впала, божевільна...
О... Чуєте?
(Звертається до всіх.)
То тигри в серце впились пазурами...
Згубила розум... А вони—допали...
За твій поріг вхопилася зубами...
За пасма волокли... на сміх... і осміяли...
Оті знущання—гострі, як мечі,
вбивали в серце... Кидали болотом...
Травили псами... і вже потім... згодом—
каміння придорожнє підняли...
Мене хотіли, як звіря скажене...
Мій Лазарю!
Твою сестру хотіли... як те скажене...
звіря...
(Плаче.)
Пауза.
Хотіла вмерти там!
Тут вмерти—мушу!
то ж бачиш, чом так прагну...
торжества!
(До Юди.)
Я зараз так бажаю, як ніколи,
отих пожарів, щоби нас сповили
і вколисали... і перетравили...
і зжерли!..
На віки вічні...
хочу заглушити... вдавити...
втлумити оті терпіння...
Ти чуєш Юдо, хочу тебе вся!
Юда
Думки мені мутяться—
в очах темнота!
Магдалена
Знаю... знаю,
чому в очах твоїх
так темно—шат весільних
не маю, Юдо!..
... що мені ті шати,
коли я вбрана в пурпур королівський
моїх жадань!..
... навіщо діадема,
коли злотистий сміх богів, богинь
ув'яз в моїм волоссі...
... і навіщо
сплетіння руж отих,
коли пахуче
на лоні в мене зацвіли дві чари ружані!
Юда
О, затопи мене вже... затопи
потопом вогняним свого волосся
злотистого!
Магдалена
Зависни на краю
зворотнім уст моїх, а я потручу
тебе в бездонну бездну...
Юда
На твоєму збуруненому лоні потону.
Я потону навіки...
Магдалена
В глибини розкошів тебе я потягну...
поглину...
і зімкнуся над тобою...
Пауза.
А потім... потім...
не на мілину—
на сніжні пагорби моїх грудей
я викину твій спраглий корабель,
щоб віддихнув... спочинув...
Мої води—
збурунені, розхвилені, безкраї—
ричати перестануть... і в мурчанні
погрозливім закриють темну пащу...
Мляні очиці їх поволі згаснуть...
запрагнуть затишку...
утихнуть...
і зімліють...
Юда
О, моя Магдалено!
Магдалена
Юдо! Чую,
як стихає, поволі утікає
мені життя!
Юда
Що кажеш ти?!.
Чому мене тривожиш
задаремно?
Магдалена
Не тривожу!
Кажу, що чую, Юдо!
Юда
Магдалено!
О, дай мені іще хоча б хвилину,
яку я вже зазнав! Тоді нехай
помру з тобою, згину
назавжди!
А те щастя, що згорну
собі на груди—
протриває вічно,
піде в безсмертя...
Магдалена
Добре... добре, Юдо!
Допоки згасну я...
допоки піду,
відкіль нема звороту—
напочатку...
Юда
Обіймемось смертельним ми охватом,
як смерчі два,
коли скидають пута...
Магдалена
Як хвиля та гіганська
двох морів
розбурханих—так напливу на тебе...
Згорнусь в клубок вогню!..
Юда
Як дві колони,
руйнуючись, вистрілюють вогнем!..
Магдалена
Відлунням розпачу поразимо ми небо!
Юда
Розіпнемо блискучу тінь
над віком наших домовин...
Магдалена
І в безконечність ра́зом попливемо...
Юда
Так. Разом... разом...
Пауза.
(Тихо продовжує.)
О, яка прекрасна...
Як повна смаків неземних!
Магдалена
Тяжить волосся... Розплести мушу...
Юда
Я звелю прислузі...
Магдалена
Є лишень одна, як день ясний,
що гідна розплітати
в злотисту зливу сонцесяйні пасма.
Юда
Скажи—прийде, тобі служити буде...
Магдалена
То—Аре...
Юда
(хоче її покликати)
Зараз прийде сюди...
Магдалена
Вона—невільниця...
Юда
Що з того,
що невільниця...
Магдалена
Сьогодні тільки вільні
служить мені повинні...
Юда
Буде—як ти кажеш...
Магдалена
Так, Юдо... так... оголоси їй волю...
Вертайся з нею!
Я чекати буду...
Вертайся!
Хвиля наша близько...
(Юда відходить.)
(За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995)
ID:
745330
Рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата надходження: 09.08.2017 09:34:42
© дата внесення змiн: 09.08.2017 09:39:38
автор: Сіроманка
Вкажіть причину вашої скарги
|
)))Бачу...бачу Вас на сторіночках моєї Магдалени - дуже тішуся, що читаєте! 
