Хто мою Музу нині розлютив?!
Ввірвалась в дім опівночі, збудила!
Зустрівши мій протест і супротив,
Чайку із м’ятою у мене попросила.
Вже потім заспокоївшись мабуть.
Півночі свої думки виливала,
Казала, що їй теж вони печуть,
І неприємностей від них немало.
Що там на небі серед інших Муз,
Вона дивачка і ворона біла,
І попросила розділить цей груз,
Бо вже самій нести його несила…
Жалілася, що бачить часом те,
Про що б воліла і незнать ніколи.
Забути і забити геть на все,
Щоб осуду не відчувать уколи.
Казала проти течії думок
Пливти не просто зовсім їй буває.
Що кожен надиктований рядок
В душі протестом знову проростає.
Я слухала її, хотілось спать…
І розуміла…з нею я на довго.
Удвох нам ще писати і писать,
І торувать цю не просту дорогу.