Донецький аеропорт
(імені Сергія Прокофʼєва)
Тут не літають більше літаки.
Аеропорт лишився тільки на папері.
Почули зойк смертельний небо і зірки,
І помінялися місцями вікна й двері.
Спеклись серця надій і сподівань,
І зустрічі – розлуки не обіймуть за плечі.
Не чути тут ні поцілунків ні зітхань,
І ясний день перетворився в чорний вечір.
Аеропорт Донецький - велетень-вокзал.
Де Мінотавр той, що лишив його в руїнах?
Чи знав цей нелюд? … А радше не знав –
Джульєта тужить тут з Прокофʼєвим Сергієм.
Пусті зіниці, арматура, прах – це штопор
Живому лайнеру – сто метрів до землі,
Мов крик людини – то його беззвучний опір.
Проекція жорстокості на неба тлі.
Російські покидьки і козачки немиті,
Яким куди стріляти - все одно.
Підтирачі Кремля і сходу недоумкуваті діти,
За що воюєте? За гроші і вино?
Засохли ваші душі і серця у цвілі,
Серця байдужих зайд, серця катів.
Зачервонілися сніги донецькі білі
Серед полів, будинків, блокпостів…
Містичним реквієм над гордим велетнем звучить
Його охороняють воїни, мов тіло друга.
Там білим привидом літак на на зліт біжить,
Назустріч - з протилежним курсом злітна смуга.
Летовище в вогнях, рядами – літаки
Все , як завжди – святкове і життєво чисте.
Здавалось, це надовго – на віки,
Стоятиме Донецьк, чудове українське місто.
Довершеністю суперлайнер сліпить зір,
Диспетчер чітко дозволяє зліт – посадку,
Погода линитиме день і ніч в ефір,
Синоптик розкладе перед пілотом карти…
Та це міраж. Тут люто убивають.
Любов на грані, і життя, мов ртуть.
Стоять грудьми, обʼєкт охороняють,
І цих героїв «кіборгами» звуть.
Це не бездушні роботи, це - мужні люди,
З серцями добрими, з любов»ю до землі.
Їх не злякаєш смертю, хоч як важко буде,
Торкнеться Фенікс їх безсмертям на крилі.
Ви ж , варвари , що тонете у крові –
Хіба не бачите, –кінчається ваш час.
Не прийме Україна чорні душі без любові,
Ваш меч-убивця лезом повертається до вас!
Січень 2015
