Я знову пересіюю слова,
Їх намагаюся поставити в рядки,
Гудить від рим строкатих голова,
Перемішались зовсім всі думки.
Одна другу ніяк не дожене,
Пишу про те, що Муза нашептала
Знов не туди вона веде мене,
Ну зовсім я ж не з цього починала!
Хотіла написати про весну,
Про сонечко, мурашку, і про небо.
А у вірші лягає про війну…
Блукаю знову царством я Ереба…
До світла рветься так моя душа!
Та Муза от не в настрої щось нині…
І слово, що гостріше від ножа,
Для мене дістає з своєї скрині.
Ну чесно! Я й не думала таке!
То все вона! Як блискавки метає!
І з нею я лечу в круте піке,
А як спинитись часом і не знаю.
Ере́б (Еребус) (грец. Erebos — морок, пітьма) — термін давньогрецької міфології:
Одне з начал всесвіту — вічний морок, породження Хаосу; батько Ефіра та Гемери, яких народила йому богиня ночі Нікс (Гесіод);
Підземне царство мороку, через яке душі померлих проходять в Аїд.
Дякую))
