З нас кожному своя сія зоря,
Кому яскраво, а кому ледь зріє,
Десь там у висоті горить моя,
Така ж далека, як юнацька мрія.
Неначе жінка всякою бува,
То наче лід, то жаром пломеніє,
То свій вогонь від мене захова,
А потім в душу знов хлюпне надію.
Ну а буває…соромно сказать,
Такі думки пошле для мене грішні.
Вони бентежать, у душі горять.
І навіть…так бува... лягають в вірші.
Я від очей чужих ховаю їх,
Десь в глибоко в душі своїй ховаю.
Вони мої! То зовсім не для всіх.
Лиш одиницям серце відкриваю….
