Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Теоретик: Основи поетики. Система віршування. - ВІРШ


Теоретик: Основи поетики. Система віршування. - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Книгарня | Літературні премії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 37
Персональный ЧАТ @NN@
Персональный ЧАТ Didol
Персональный ЧАТ Gravitoff
Персональный ЧАТ Lawliet Darko
Персональный ЧАТ Natali Zaika( Наталія Заїка)
Персональный ЧАТ Paper Lady
Персональный ЧАТ SAKHO
Персональный ЧАТ Єйжена Кашицька
Персональный ЧАТ Г. Король
Персональный ЧАТ Герасимець Оксана
Персональный ЧАТ К. Простонеба
Персональный ЧАТ Люрик
Персональный ЧАТ Малиновская Марина
Персональный ЧАТ Марина Балабашкина (Ангелолов)
Персональный ЧАТ Мирослав Вересюк
Персональный ЧАТ Мирослава14
Персональный ЧАТ Наталия Рыбальская
Персональный ЧАТ Наташа Марос
Персональный ЧАТ Оксана Пісня
Персональный ЧАТ Олександр Киян
Персональный ЧАТ Пелепей Тетяна
Персональный ЧАТ Сіроманка
Персональный ЧАТ Світлая (Світлана Пирогова)
Персональный ЧАТ Фредеріко де Мор
Персональный ЧАТ Христя ^_^
Персональный ЧАТ Шостацька Людмила
Персональный ЧАТ Юлія Леськів
Персональный ЧАТ Юля Гармаш
Персональный ЧАТ Яна Яна
Персональный ЧАТ Ярослав К.
Персональный ЧАТ горлиця

 прихованих - 6 чол.

Пошук


Перевірка розміру




Основи поетики. Система віршування.

Принципи ритмічної організації віршованої мови в поезіях різних народів різні. Але спільним для всіх видів віршів є те, що рядки їх є певними сумірними відтинками. Отже, основною одиницею членування віршової мови слід вважати рядок. Бо саме у віршових рядках спостерігається єдність інтонації. Віршовий рядок є певним інтонаційним відтинком. Літературний вірш розвинувся на основі народної пісні. Але він з,являється тоді, коли словесні художні твори стали складати не на музичній, а на мовній основі. Головне, що визначає характер віршування в поезії даного народу, це особливість його мови. Принципи й ознаки, на основі яких створена ритмічна будова вірша різні в різних мовах. Лад (строй), система віршування, що застосовується в поезії того чи іншого народу, залежать від мови, мають свою національну специфіку. Відповідно до особливостей мов існували й існують різні системи віршування. Значний інтерес для з,ясування природи віршування і розуміння сучасних його систем мають античні вірші та теоретичні основи їх складання. В античній літературі застосовується система віршування, яку називають метричною (гр. “міра”). У давньогрецькій і латинській мовах розрізняють довгі та короткі склади. На тій чи іншій закономірності в чергуванні довгих та коротких складів і базувався ритмічний лад вірша. Час, потрібний на вимовукороткого складу, називався “мора”, довгого – дорівнював двом морам. Довгі та короткі склади так чи інакше об,єднувалися у стопи. Стопою в античній літературі називалося сполучення певної кількості довгих і коротких складів, яке повторювалося у віршовому рядку і надавало йому ритмічного звучання. Стопи в античному віршуванні були дуже різноманітні, бо могли включати від двох до чотирьох різних складів. Загальна кількість складів у рядку могла досягати 28. Увійшли до нових систем віршування такі стопи: – довгий склад; U короткий склад. Двоскладові стопи: • хорей [__ U > • ямб [U __ > • пирріхій [U U> • спондей [ __ __> Трискладові стопи: • дактиль [__ UU> • амфібрахій [U __ U> • анапест [UU __> • бакхій [__ __ U> • антибакхій [U __ __> • амфімарх [__ U __> Чотирискладові стопи: • хоріямб [__ UU __> • пеони [__ UUU> [U __ UU> [UU __ U> [UUU __> Найпоширенішим в античній поезії розміром був гекзаметр – це шість переважно дактиличних стоп (рядків). У рядках гекзаметра обов,язково робили паузу, яка називалася – цезура і ділила рядок на два піввірша. Тая як, наприклад, в українській та російській мовах немає довгих та коротких складів, то при перекладі довгий склад замінюється наголошеним, а короткий – ненаголошеним. Силабічна система віршування. Ритмічний лад у силабічній системі віршування спирається на однакову кількість складів у рядках. Закінчення рядків звичайно підкреслюється римою (співзвуччя). Римуються найчастіше сусідні рядки. Силабічна система віршування зберіглася у французькій, польській, чеській поезіях (особливості мови – наголос має постійне місце: у французькій – наголошений останній склад, у польській – передостанній, у чеській – перший склад). Наявність постійного наголосу надає ритмічності звучанню віршів. Силабічна система віршування зустрічається і у Т.Шевченка “Думи мої, думи…”: Бо вас лихо на світ на сміх народило, Поливали сльози: чом не затопили, Не винесли в море, не розмилив полі? Не питали б люди – що в мене болить? Не питали б за що проклинаю долю, Чого нужу світом? “Нічого робить”, — Не казали б на сміх… Силабо–тонічна система віршування Ця система віршування розвинулася у ХІХст. У мовах східнослов,янських народів: українців, росіян, білорусів – наголоси не прикріплені до певного складу слів і припадають на різні (за місцем у слові) склади. Ікрім того можуть пересуватися при відмінюванні слів. У багатоскладових словах у наших мовах крім основного чути й побічні наголоси. Наголошені склади позхначаються не тільки силою вимови, а й деяким подовженням і особливим мелодійним забарвленням. Усе це чинники інтонації. У силабо–фонічній системі віршування поєднується принцип рівноскладовості рядків (силабізму) з принципом сумірності віршових рядків за наголошеністю складів (тонус (гр. “наголос”). Ритмічна організація мови у силабо–тонічних віршах включає як сумірність віршових рядків щодо кількості складів,, так і певну закономірність у чергуванні наголошених і ненаголошених складів. Рядки силабо–тонічних віршів мають внутрішню міру або розмір, який прийнято визначати за допомогою запозиченого в античному віршуванні поняття стопи. Стопою в силабо–тонічній системі віршування називають сполучення наголошених з певною кількістю ненаголошених складів, яке повторюється у рядку. У силабо–тонічних віршах застосовуються ті самі основні стопи, що були в античному віршуванні. Але з заміною довгого складу наголошеним, короткого – ненаголошеним. Основні двоскладові стопи: ямб [ U __ > хорей [ __ U > Трискладові стопи: дактиль[__ UU> амфібрахій [U __ U> анапест [UU __ > У силабо–тонічних віршах наголоси відіграють ритмічну роль. У зв,язку з цим у віршах поряд з граматичними і логічними розрізняють і ритмічні наголоси, тобто такі, які вимагає ритм. Ритмічні наголоси майже завжди збігаються з граматичними. Силабо–тонічні вірші здебільшого мають однакову кількість стоп у рядках, але ртапляються вірші, написані різностопним ямбом. Визначаючи розмір вірша розглядаємо не один рядок, а кілька. Тонічна система віршування Тонічна система віршування (ХХ ст.) грунтується на приблизно однаковому числі наголосів (найчастіше 3 – 4 у всіх рядках одного вірша), причому ненаголошених складів між ними може бути різна кількість. Найважливішу роль у тонічних віршах відіграє прикінцевий наголос, якийє в рядках особливо сильний. Унаслідок довільного розміщення наголосів, рядок на стопи не ділиться. Найменша частка тонічного вірша – це слово з ритмічним наголосом. Важлива ознака тонічного вірша – наявність рими і паузи. Цією основною якістю тонічний вірш близький до народної системи віршування (тонічної за своїм характером). Розмір тонічного вірша визначається кількістю наголосів у рядку. Наприклад: М.Бажан: (чотиринаголосний (4 наголоси в кожному рядку) В мозок вгруз цвях дум: Коли ж підем в останній штурм. Клаузули. Закінчення рядків звучать підкреслено і тому автор ставить у закінчення те слово, на яке хотів би звернути увагу читача. Закінчення віршового рядка, починаючи від останнього наголосу, називається клаузула (гр. “замкнення”). Якщо останній склад наголошений, клаузула називається чоловіча. Передостанній склад – жіноча. Третій від кінця склад – дактилична. 4 – 5 і далі від кінця склад наголошений – гіпердактилична. Експресивна виразність клаузул часто посилюється римою. Рима – співзвуччя в закінченні рядків. Відповідно до закінчення рими бувають: — чоловічі;- жіночі; -дактиличні. Розрізняють рими - точні (збігаються усі звуки: сонце –сон це; коні – в законі) - неточні (збігаються не всі звуки: хатини –єдине, поет–вперед). Неточні рими, в яких збігаються лише голосні називаються асонансними, якщо лише приголосні – алітеративні (або консонансні). Види римування: • перехресне (через рядок – абаб) • оповите (або кільцеве) перший і останній рядки – абба) • паралельне (суміжне або парне – ааббвв) Строфа (гр. “обертання”) – група віршованих рядків, об,єднаних римою, інтонацією, темою. Джерело: http://www.ukrlitzno.com.ua/teoriya-literaturi-elementi-virshuvannya-sistema-virshuvannya/

ID: 743263
Рубрика: Проза
дата надходження: 24.07.2017 10:16:06
© дата внесення змiн: 24.07.2017 10:16:06
автор: Теоретик

Мені подобається 4 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали: Єйжена Кашицька, Валентина Малая, Светлана Борщ, Оксана Батицька, КВолынский
Прочитаний усіма відвідувачами (317)
В тому числі авторами сайту (73) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.




КОМЕНТАРІ

С.І.М.ка, 24.07.2017 - 11:38
Обов"язково усе перечитаю. Додаю Вас до білого списку, списку своїх вчителів.
hi
 
Теоретик відповів на коментар С.І.М.ка, 24.07.2017 - 12:31
Ой, як приємно! Дякую Вам!
 

Нові твори