Ось бачу з клена впала насінина,
а вітер нею грає,як дитина.
То до травички насінину він дмухне,
то,що є сили,до калюжі занесе.
І я задумався-а,що із неї буде,
щось цінне,а може й не згадають люди.
Чи може потічок,далеко понесе,
і там далеко,вже кленом зацвіте.
Маленька ця кленова насінина,
іде в життя,як новородженна дитина.
Одні народятся-для них усе готове,
а інший виживає-як тільки може.
Та насінина,що посіялась в готове-
щось сталось і рости не може.
Хоч садівник підживлює і оберігає-
коріння сохне і деревце,те вяне.
А те,що в край дороги проросло,
через тернину й камінь тягнется воно.
Морози та тварини гілки ламають,
та з кореня,нові листочки проростають.
І люди так-хто має все,
той гораздує і не цінує,він життя своє.
А хто не має помочі-життя цінує,
надієтся на себе-сам життям керує.
Усе живе так на землі існує-
то вяне то,що є сили прогресує.
Хоч то людина,хоч тварина,
ну а за ними й запашна рослина.
