|
Зовсім юнак,а у формі солдата,
стискає рукою курок автомата.
Спить у окопі і снится йому-
мама,тато і хатинка в саду.
Аж раптом гул-повітря скипіло,
це смерть у окопи опять прилетіла.
Снаряди в окопи могучі падали,
на своїм шляху,все живе убивали.
І так дві години,життя у аду,
і це не у сні,це все наяву.
Закінчився бій,чути крик побратимів,
вся земля у крові-ті,що живі,стали сиві.
Він рукою хрест на собі зробив,
й що сили до ранених-бо він командир.
Від побаченого,серце рве на куски,
ранені,вбиті і всі юнаки.
На обличчі сльозу ніяк не сховати,
їм жити,ще треба,а не воювати.
Але здогадався,що він командир,
і розпачу,в собі недопустив.
Ось так і проходить юнацьке життя,
яке так змінила проклята війна.
Цим юнакам,щеб десь працювати,
і щоб внукам раділи,батько і мати.
Та не змогли юнаки інакше зробити,
від бандитів Україну пішли боронити.
І що так все зробили,не жалкують вони,
хоч у душі і панує страх від війни.
Таким юнакам,честь і хвала,
я вірю закінчится клята війна.
Герої такі спасуть Україну-
і ми,ще подякуєм,цьому командиру.
ID:
741536
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 11.07.2017 13:41:05
© дата внесення змiн: 11.07.2017 13:41:24
автор: Бабич
Вкажіть причину вашої скарги
|
