Чи можуть почуття переростати?
Дорослішати знов ж таки самі?
Я хочу цього холоду не знати,
Бо ці обійми більше не мої...
Чого то так? Спитай у порожнечі.
Там тільки жаль пережитих років.
І подихи не скореної втечі,
Бо я втечу, розплавленості мідь.
Тече, тече сум/яттями по венах,
Бо це не я, ти чуєш, це не я!
То почутя в розбурханості злеті,
Шепочуть ночі тихо, нічия...
Бо іще мить надії рідні плечі,
Затримає розплавленості мідь.
Втекти від болю, серця порожнечі,
Від подиху сколихнутих суцвіть...
Чи можуть почуття переростати?
Дорослішати знов ж таки самі?
Я хочу цього холоду не знати...
Бо ці обійми більше не мої...
це так....знайомо! Дуже гарно і проникливо написано 
