До прірви ми усі йдемо,
а може вже над нею стоїмо.
Поступками своїми,робимо оце,
вбиваючи в душі своїй усе живе.
Наші діди,один одного,хотіли розуміти-
хоча мали гордість-та могли усе стерпіти.
А наше покоління,вже не таке,
як хижий вовк,одно,одного-гризе,гризе,гризе.
А щоб порузуміти і пробачити-не памятаю,
хоч я не кращий-точно це я знаю.
Гординя наче сонце,осліпляє очі,
ей люди-пробачити один,одного-є охочі.
Усі мовчать і тільки ехо чути в далені,
хоча і хвалимось,що душі наші,ще живі.
Що буде далі,ми розуміємо усі,
але гординя шепче-нехай поклонятся тобі.
Ось так живем-до самознищення йдемо,
на тілі золото,а на душі гординю несемо.
І задуматись,прийшов вже час-
бо самознищення,наздоганяє нас.