Тут колись бігла річечка Сваха
І по степу гуляли вітри,
Слобода будувалася й хати
Заселяли мої пращури.
Немов стрічкою синьою річечка,
Обпоясує місто моє.
Умиває воно в росах личико,
Коли сонце уранці встає.
По весні убирається пишно
У цвітіння вишневих садків.
Я люблю його зоряну тишу
І за містом роздолля полів.
І ковиль, що шепочеться з вітром,
Білу гору, мов шовком вкрива,
А по осені бабине літо
Неповторним щоразу бува.
Замережує місто багрянцем,
Розсипа золотий листопад,
А узимку дивує рум'янцем,
Що в засніженій млі проступа.
Від гори розбігаються вулички,
Недалеко видніється храм.
І дахів кольорові гудзички,
І кар'єру піщаного шрам.
Невеличке за розміром місто
Знов з гори роздивляюся я.
Сватівчанка і родом, й за змістом —
Це мала Батьківщина моя.
Світло на душі стає від Вашого твору. Відчувається, наскільки це місто є для Вас рідним та обжитим. Хвала Богові, що його не зачепили бойові дії. Нехай береже й надалі Він Вашу малу Батьківщину, та й усю нашу Велику разом із усіма мешканцями.
Світло на душі стає від Вашого твору. Відчувається, наскільки це місто є для Вас рідним та обжитим. Хвала Богові, що його не зачепили бойові дії. Нехай береже й надалі Він Вашу малу Батьківщину, та й усю нашу Велику разом із усіма мешканцями. 
