Дощових і зажурених днів
Мені мало.
Як і мало безпечних мостів,
В океани.
Жоден з них не рятує від дум,
Щоб стрибнути.
Океанський знедолений сум
Як не чути?
Мене тягне на чорні мости,
Серед ночі.
Щоб відчути як серце летить
Куди хоче.
Та я згадую очі її,
І тікаю.
Бо таких що шепочуть без слів,
Більш немає.
І що буде як я упаду
Й не прокинусь.
Тоді весь мій зажурений сум
Тільки снився.
Часто сниться бува що всю ніч,
Я літаю,
Серед жахів й німих потойбіч,
Не пускають.
Мене декілька світлих сердець,
Й особливо,
Ті, куди я біжу навпростець,
Мов на крилах.
