Молюсь за дітей, за батьків, за родину,
Щоб навіть во́лос не упав дарма.
За Україну – вільну і єдину –
Ріднішого ж нічого в нас нема.
Отче наш, прабатьку, що єси на небесах,
На цій землі хай буде воля лиш Твоя.
Хай доню батько носить на руках,
І в сина Мати буде лиш своя.
Хай буде на землі й на небі царство Боже,
Нехай не буде серед нас ані царів, ані рабів,
Бо хто із рабства вийти допоможе,
Бо що без Бога сам зробить зумів?
Молюся за людей: знайомих і не дуже,
Молюсь за друзів і за ворогів,
Молюся за слабких і за байдужих,
Хто з рабства йшов, та вийти не зумів.
Із рабства смутку, суєти, обману
До світла йти нам треба крізь пітьму.
На цім путі, можливо, і розтану,
Як сніг у квітні…Все, як є, прийму.
Впаду зернятком під родючу грудку
І полечу у вирій з журавлем.
Може й мене в молитві не забуде
Моя рідня, піднявши в небо очі за ключем.
Как можно совместить молитву "за дітей, за батьків, за родину" и одновременно "За Україну", благодаря стараниям которой общество погружено в разруху и вымирание?
Можно!!!! И не только совместить а верить и чувствовать это душой и сердцем как смог автор произведения!! А если вы не можете совместить это все то может вы не в том месте и не в то время живете?!
, без зайвих слів... 
Прекрасно написано, щиро , образно!!! 
