«…Під розірваним небом, що кудись летіло
Саме на тім шляху
Тоді й відчув лиху
«Покрівлю неба», враз немов спустілу…»
(Шеймас Гіні «Переступ»)
Під покровом неба –
Там, де холодний вітер і птахи
Співають про свої сни кольорові
Там люди: стоять серед порожнечі
Між минулим і прийдешнім,
Між замками і халупами,
Між лезом мечів і кулями скорострілів,
Між тьмою віковічною і світлом ранку,
Між вогнями інквізицій і холодним морем,
Між. Посередині. Тут. На острові.
А сороки тим часом мурують міст
Свої хвостами чорними
Через ріку, що ніколи не була прозорою:
А все каламутною – то від крові,
То від бруду, а то просто від темряви:
Бо ріка, бо тече, бо там брід,
А ми коло броду – хто з мечем, хто в вилами,
Бо там володіння чи то чужого графа-зайди,
Чи то чужого клану зі своїм гонором
І своїм розумінням волі, а ми такі неотесані,
А ми такі танцюристи джиги шаленої,
А нам аби воювати за землю свою загублену,
І свободу свою втрачену, а нам аби співати
Про росу туману і брудне старе місто,
А нам аби стояти серед порожнечі цієї
Вічної та холодної…
Так, пане Шоне! Ми завжди вибираємо щось між тим чи іншим у цьому прекрасному і в той же час жорстокому житті. І хтось несе в цей світ світло, хтось темряву. Хтось - чисті помисли, а хтось - брудні. Хтось воює за свою землю, а хтось її зраджує. Тобто, добро і зло йдуть поряд. Цікаві, мудрі і повчальні у Вас вірші!
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за такий відгук і цікаве розуміння моїх творів.....
Вдячний Вам за добре слово. 
