Кажуть: Зірки й згоряючи зорять,
Освічують світання і смеркання.
Закони Всесвіту нам треба знать,
Черпати з них натхнення й сподівання...
Коли ж згасають ті Зірки навік,
Тоді виконують людські бажання,
Щоб усі люди в свій життєвий пік,
Прагли Любові, Миру і Єднання!
Буває нам запрагнеться літать,
У мріях і у снах бува зорієм,
Та дійсність нас уміє повертать
На землю, де працювать ми вмієм...
Ми часом ниємо до болю в печінках,
Втрачаємо і Віру, і Надію,
Тоді в мізках посилюється страх,
Ми не живем тоді, а тільки тлієм...
Не можна у житті постійно тліть,
Бо то вже не життя, а існування.
Проснутись треба,і зоріть і гріть,
І знову прагнути Любові і Єднання!
Ми не Зірки, ми просто Люди,
Живуть у нас бажання й сподівання,
Повітря набираєм повні груди,
Щоб побороти будь-які страждання...
Все пізнає в житті не той хто тліє,
А той, хто запалює і сам горить,
Небесна Зірка лиш тому зоріє,
Вогонь життя хто вміє запалить!!!
Так як Зірки, зоріючи зорять,
І на Землі такі є Люди,
Дії яких не зникнуть у віках,-
І після смерті вони зоріють всюди!!!