Радощі - мов ті маленькі крихти -
Зе'рнятка, розкидані по полю...
Щедро їх мені вділила доля,
В ранках солов'їних й в ночах тихих...
Пам'ять, у вчорашнє, наче гостя,
Рветься на світанку погуляти -
Зерняток у кошик назбирати...
- Серденько про це у неї просить.
Просить, бо все більше в нього дощик -
Сумом проникає, хоч і травень.
Душу тільки я'трить, будить рани...
- Болю назбирався цілий кошик...
Мариво вже - радощі минулі,
Мариво, хоча і не забуте.
Вже й мені вчорашньою не бути.
Юність - наче човен затонулий.
Юність, непокірна і квітуча,
Буйна, ніби травень мальовничий,
Той, який душі моїй так личить,
В віршах заримована співучих...
...Радощі мої маленькі, вірші,
Вас і заберу з собою в завтра...
Може і копійки ви не варті,
Вас не проміняю на карати!..
Тіште мою душу, вірші, тіште...
вот вот, чем бы дитя не тешилось лишь бы не вешалось ... вот так и мы со своими стишками, то ли как дети малые с игрушкой, то ли как дурни с писанной торбой.
доброго Вам утра, Лена, и хорошего дня !
Дооброго утра, Володенька улыбнул меня ваш коммент вы правы во всём... Носимся, как с торбой. А что ещё остаётся делать, когда приключений на голову не ищем, а ночами не спится? хорошо, хоть стихи пишутся иначе, точно повесилась бы
Приємно-ностальгічний вірш... І дуже дорогий...Весною такий настрій буває..Ще хотілося б відмитити, ти так майстерно володієш українською! Бо писати на російській і д.рень може...
Во брешеш!!! Ти що ні разу в житті не давала клятви не брехати? А я, двічі давши клятву, признаю що россійська ефективніша за українську для віршів. Навіть якщо мене свої уб'ють за це, я повинен говорити тільки правду!Не сердись, мила...
Розсмішив ти мене, голубе ясний не брешу, ні, думку висловлюю щодо російської погоджуюсь. Нам легше писати на ній, хоч і вчилась я в українській школі, але певне учениця була нікудишня