У кав’ярні сиділа пара
Щастя з зрілістю зустрічалось,
А в очах у обох стожари
І іскрились,і обіймались.
І рука у руці дрижала,
Неспроможність серця закрити
Пам’ять років панікувала
-Як любити і не розбитись?
Як ,захований скарб Сезама,
Ключ від серця держав роками,
Наче в п ‘єсі чи може в драмі
Несказанне пройшло віками.
Знов розмова лилась потічком
В серці лід словами топила
І в душі вже буяла річка
Плином погляд щастя ловила.
Нескінченність миті молили
Не розвіятись,біль весь спити,
Каву щему душі солодили
Терпкий присмак,роками прожитий.
Наче пили вино,не каву
І розсудливість в друзки розбилась,
Зустріч зрілості і кохання
В позолоті років сп’янилась.
Дякую за натхнення поетесу В.Люліч.
Дуже гарно!!! 
