Скотиться колесом сонце за горизонт.
Пам’ять підніжки розставить. Втекти б, та – ні…
Я залишаю /впустила квиток/ перон
І повертаюсь додому, який не дім.
Тут, де немає від мене ні сліду, я
В серці тамую весни больовий синдром.
Хочеться дива. /Забула його ім’я…/
Входить дитинство навшпиньках десь під ребро.
Ось знову вулиця. Вишні зронили цвіт.
Скільки б мені не пройти не моїх доріг
/Й тих, що мої/, через всю павутину літ,
Хочеться переступити за той поріг,
Де вже не чутно ні сміху за склом вікна,
Ні вечорових розмов, тільки вітру свист
Ходить по колу сирих і пустих кімнат,
Де кожна річ у собі зберігає зміст
Глибший, ніж іншим здається. Бо тут і я
З вітром колись перешіптувалась в думках,
І у свята за великим столом сім’я
Дружно збиралась. Тепер на кількох замках
Двері у світ, де від тиші загусли зву…
…чи!!! - я прошу. - Зазвучи у мені ще раз!
Так, щоби сили сказати було: «Живу!»
Так, щоби лікарем стала любов – не час…
Лиш чорно-білі портрети тепер мені
Дивляться в душу. /Минуле крізь об’єктив./
Я повертаюсь додому, який не дім.
/Той, що як кисень, покликав і відпустив…/
"Тут де немає від мене ні сліду"...Ох,як же влучно.Скоро 20 років як немає мами,а я до цих пір не можу зайти вже на чуже подвір'я.Лише ходжу лісом дитинства і так болить...Дуже гарний вірш,як і всі інші.Ви талановита!
Олена Вишневська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
але цей дім завжди в наших серцях...
Дякую за розуміння, Олесю!
Талановитою я б себе не назвала... просто часом пишеться.. але дуже дякую Вам за теплий відгук!
Так таки так...по суті, мить почуття відома всім, передана твором влучно, сильно, але читати треба спокійно, довго з уявою... не для всіх так. Якби чуть полаконічніше...
в мене була п'ятірка з хімії тому я знаю, як кличе кисень: "О-О!" або "О-О-О!" - якщо це озон
Вибач, Оленочко, за ці "приколи", хочеться трохи розрадити твою ЛГ Такі вірші я називаю атмосферними - з пейзажу за вікном, з речей (зі змістом!), з перешіптувань із вітром, з думок вмієш, Оленочко, створити зриму картину (навіть не картину, а 5Д формат!), що читача проймає до глибини душі!
Олена Вишневська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Тепер я знаю, як кликати кисень, коли забракне повітря!
Щось ностальгія морочить голову.. може, розпогодиться нарешті за вікном і мою ЛГ попустить
Щиро дякую, Світланочко!